Акротірський шпигун
- Автор: Шрайер Вольфганг
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Дятленко
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Акротірський шпигун». Краткое содержание книги:
Оповідання «Акротірський шпигун» — другий твір письменника, який видається українською мовою.
Дія оповідання відбувається на острові Кіпр восени 1956 року. Англо-французькі імперіалісти готують напад на Єгипет. На Кіпрі в суворій таємниці концентруються їх війська. Але секретні відомості про ці приготування регулярно потрапляють до єгипетського командування. Хто їх передає? Англійський офіцер Роджер Андерсон дістає завдання викрити шпигуна. Він починає стежити за підозрілим «археологом», який веде розкопки в районі військового аеродрому Акротірі, Переживши разом з героєм твору ряд цікавих пригод, читач приходить до зовсім несподіваної розв'язки. Акротірським шпигуном виявляється… Та про це ви дізнаєтесь, прочитавши оповідання.
Автор вводить читача в гнітючу і в той же час хвилюючу атмосферу Суецького конфлікту, проливає світло на діяльність імперіалістичної розвідки на Близькому і Середньому Сході, показує незламну волю пригноблених народів до боротьби з колонізаторами.
Тут я відразу подумав про свою майбутню долю. Якщо підполковник відпустив Вальполя, то, звичайно, не тему, що вважав недостатніми мої свідчення. Скоріше всього контррозвідка боялася розпочати судову справу, що виявила б її власну неспроможність. У практиці таємних служб здавна заведено ховати свої промахи — для цього у них більше можливостей, ніж у будь-якої іншої установи.
— Ви повинні зрозуміти, лейтенанте, — додав Тінуел на закінчення, — що ми не порушуємо проти вас обвинувачення лише тому, що враховуємо ваше бездоганне минуле. Та й критична ситуація тут, на Близькому Сході, не могла не вплинути на наше рішення. Вам буде надана можливість виправдати свою репутацію на фронті. Ви мене зрозуміли?
— Так, сер, — відповів я, — дякую, сер.
— Ваше відрядження негайно скасовується. Сьогодні ж ви маєте повернутися до своєї військової частини. Можете йти.
— Алло, Роджер, — гукнув Білл Шотовер, ударивши, мене своєю важкою лапою по плечу. — От добре, що ти знову тут. Тепер нашому тиловому життю прийшов кінець! Ходімо зі мною, старина.
Він завів мене до свого приміщення, де висіла карта Сінайського півострова. Це було у вівторок, тридцятого жовтня; майже цілий тиждень минув, поки армійські бюрократи знову приписали мене до моєї частини.
— Вчора, — сказав Білл, — південне крило ізраїльських військ з прикордонного району Ель-Кунтілла-Ейлат клином врізалося на захід, щоб з'єднатися з загоном парашутистів, який приземлився за п'ятдесят кілометрів на схід від Суеца. Сьогодні перейшов у наступ центральний ударний клин — через нейтральну зону Ель-Ауджа. А на півночі вже відрізають район Гази. Тобі ясно, що там діється?
Він начиняв мене оперативними подробицями, поки десь близько шостої години вечора радіо повідомило про втручання в цей конфлікт англо-французьких збройних сил. Білл звелів вишикувати роту й виголосив перед нею енергійну промову. А на другий день о сімнадцятій годині сорок хвилин за середньоєвропейським часом наші бомбардувальники зробили перший бойовий виліт з Кіпру.
— Спершу ми розіб'ємо їх ущент, — пояснив мені Білл, — а потім спустимося на парашутах і зметемо докупи черепки.
Через п'ять днів дійшла черга і до нас. На світанку п'ятого листопада з кіпрських аеродромів один за одним піднялися в повітря важкі транспортні літаки, а на них — ми, парашутисти, як віслюки навантажені зброєю і боєприпасами. Глухо ревіли мотори. Ми вилітали з Акротірі, і мені хотілося востаннє поглянути на той фатальний горб; однак це виявилося неможливим, бо сидів я біля протилежного вікна. Видно було тільки гірський кряж Троодос, і я довго вдивлявся туди, де в якій-небудь повитій туманом ущелині ховалася Гелен Ругон, найнезвичайніша з жінок, яких я зустрічав у своєму житті.
Нас супроводжували реактивні винищувачі. Ми сиділи впритул один до одного, зі зброєю на ременях і з парашутними мішками за плечима; пахло мастилом, штучним волокном і потом. Наш двохсотп'ятдесятимильний політ до дельти Нілу тривав рівно годину, йому передувало безперервне стогодинне бомбардування з повітря, і ми сподівалися, що розбита на Сінайському півострові єгипетська армія не може чинити серйозного опору. 1 все ж у мене стислося серце, коли я побачив пінистий прибій внизу, численні рукави Нілу, мулисте мілководдя і по обидва боки каналу — великі соляні болота… Один за одним вистрибнули ми з люка, і одразу ж назустріч нам побігла земля. Раптом вона почала плюватися вогнем.
Ми були передовим загоном, який мав завдання. — захопити аеродром Гаміл, розташований на північний захід від Порт-Саїда. Будівлі навколо льотного поля були здебільшого розбиті бомбами: англійські штурмовики прикривали нашу висадку з повітря. Однак ми потрапили в саме пекло. Командування єгипетської армії роздало зброю населенню, і нам назустріч кинулися чоловіки й жінки. Вони стріляли в нас, поки ми висіли на парашутах, поки приземлялися й поки шукали собі укриття, а потім пішли в атаку.
Ми косили їх ряд за рядом. У нас була краща зброя, ми були добре натренованим, добірним військом і знали, як оборонятися і як найефективніше вбивати.
— Вогонь! — кричав капітан Шотовер, і автомат трясся в моїх руках.
Я бачив, як вони підскакували, падали, перекидалися в пилюці. Я жбурляв гранати. Грязюка бризками злітала вгору. Я чув передсмертні крики. Та вони все сунули й сунули на нас.