Жак фаталіст і його пан
- Автор: Дидро Дени
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Сучасність
- Переводчик: Іван Кошелівець
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Жак фаталіст і його пан». Краткое содержание книги:
Пан: А кінь?
Жак: Я залишив його в попереднього хазяїна. Він дуже мила й порядна людина, узяв коня за ті самі гроші, за які нам продав.
Пан: А ти знаєш, хто він, та мила людина?
Жак: Ні.
Пан: Я тобі розповім, коли рушимо в дорогу.
Жак: Чому ж не тепер? Наче б то якась таємниця?
Пан: Таємниця чи ні, але яка тобі різниця, як ти дізнаєшся про це не в цю мить, а пізніше?
Жак: Ніякої.
Пан: Але тобі потрібен кінь.
Жак: Можливе, що якраз власник цього заїзду з приємністю відступить нам одного з своїх.
Пан: Поспи ще якусь мить, а я піду подивлюся, може, так воно й буде.
•••
Жаків пан зійшов униз, замовив сніданок, купив коня, повернувся нагору і застав Жака вже одягненого. Вони поснідали і рушили знову в путь, але Жак запротестував, що було б непристойно так собі й поїхати, не подякувавши чемно громадянинові, при брамі якого він трохи не витягнув ноги і дістав від нього таку ласкаву допомогу. Його пан пробував заспокоїти цей вияв делікатности запевненням, що він добре винагородив сателітів того пана, які принесли Жака до заїзду; проти чого Жак заперечив, що гроші, якими винагороджено слуг, аж ніяк не є висловом вдячности їх панові і що таким способом можна викликати в людей нехіть до доброго діла, а себе самого заплямувати як людину невдячну.
— Мій пане, я уявляю собі, що той чоловік сказав би про мене, бо я сказав би те саме, якби він був на моєму місці, а я на його...
Вони вже виїжджали з міста, як пострічалися з рослим, міцної будови чоловіком, у капелюсі, обшитому по крисах тасьмою, і одязі скрізь у лиштвах. Він був сам-один, як не брати двох великих псів, що йшли поперед нього. Ледве зауваживши його, Жак зіскочив з коня, скричавши: «Це він!», і кинувся йому на шию. Усе це відбулося блискавично. Чоловік з двома псами, здавалося, зовсім розгубився від Жакових пестощів, легенько відштувхнув його, мовивши:
— Пане, забагато чести для мене.
— Ні, ні! Я зобов'язаний вам життям і не знаю, чи годен за це вам віддячити.
— Ви не знаєте, хто я такий.
— Хіба не ви той послужливий громадянин, який прийшов мені на допомогу, пустив мені кров і перев'язав мене, коли мій кінь...
— Так, я.
— Хіба не ви той чесний громадянин, який забрав назад коня за ті самі гроші, за які мені продав?
— Так, я.
І Жак ще й ще цілував його то в одну щоку, то в другу; його пан посміхався; а обидва пси задрали вгору морди і, здавалося, були цілком здивовані цим видовищем, наче б таке трапилося їм побачити перший раз у житті, Жак додав до виявів своєї вдячности ще кілька низьких уклонів, на які його благодійник не відповів, купу найкращих побажань, які той прийняв дуже стримано, потім сів на коня і мовив до свого пана:
— Я маю почуття найглибшої пошани до цього чоловіка, а ви зобов'язані сказати мені, хто він такий.
Пан: Чим саме, Жаку, здається він тобі вартим такої глибокої пошани?
Жак: Тим, що, не надаючи ніякого значення тим послугам, які він робить, він, бачиться, послужливий від уродження і має тривале призвичаєння до добрих діл.
Пан: З чого ти робиш такі висновки?
Жак: З байдужости й холодности, з якими він прийняв мою подяку; він не привітався до мене, не мовив мені жодного слова, наче б і не впізнав мене, і, можливо, в цю мить він думає собі з почуттям зневаги: либонь доброчинність зовсім чужа цьому подорожньому і зробити комусь послугу важка для нього справа, бо чого ж бути таким розчуленим... Чи вам здається щось несвітською нісенітницею в тому, що я говорю, бо ви так щиро смієтеся?.. Але так чи так — скажіть ім'я цього чоловіка, щоб я записав його собі на пам'ять.
Пан: З великою охотою; пиши.
Жак: Кажіть.
Пан: Пиши: чоловік, до якого я маю почуття найглибшої пошани...
Жак: Найглибшої пошани...
Пан: Є...
Жак: Є...
Пан: Кат міста ˙˙˙.
Жак: Кат!
Пан: Так, так, кат.
Жак: Чи не були б ви ласкаві мені сказати, у чому сіль вашого жарту?
Пан: Я не жартую. Карбуй лишень за порядком. Ти потребуєш коня; випадок зводить тебе з подорожнім, і цей подорожній — кат. Той кінь двічі приводить тебе під шибеницю; а за третім разом він скидає тебе на подвір'ї ката; ти падаєш там непритомний; звідти тебе спроваджують — куди? — до заїзду, до звичайного притулку, до корчми. Чи знаєш ти, Жаку, історію смерти Сократа?