Жак фаталіст і його пан

— Алеж, — чую я твоє заперечення, — мова йшла про двох диваків.

І це підстава для тебе, щоб поставити під сумнів правдивість історії? Поперше, природа така різноманітна, особливо в ділянці інстинктів і характерів, що уява будь-якого поета не вифантазує нічого такого дивовижного, чому твій досвід і спостереження не знайшли б відповідника в природі. Я сам, що говорю тепер з тобою, я сам зустрів «Лікаря мимоволі»,* якого я й досі вважаю найнесамовитішою й найдотепнішою з усіх вигадок.

— Як! Відповідника чоловікові, якому жінка говорить: «На моїй шиї троє дітей»; а він їй відповідає: «Посади їх на землю»... «Вони просять хліба»... «Почастуй їх лозиною»!

Достеменно так. Ось його розмова з однією жінкою.

— Це ви, пане Ґуссе?

— Так, пані, не хто інший.

— Звідки прийшли?

— Звідти, де був.

— Що ви там робили?

— Направляв млин, який погано молов.

— Кому той млин належить?

— Не маю найменшого поняття; я ж не ходив направляти мірошника.

— Ви, супроти вашої звички, добре одягнені; але чому під цим дуже чистим одягом така брудна сорочка?

— Бо тільки одну й маю.

— Чому ж тільки одну?

— Бо й тулуб маю тільки один.

— Мого чоловіка немає дома, але це не заважатиме ж вам у мене пообідати?

— Ні, бож я не позичив вашому чоловікові ні свого шлунка, ні апетиту.

— Як поводиться вашій жінці?

— Як їй до вподоби; це її справа.

— А вашим дітям?

— Якнайкраще.

— А тому, що має такі гарні очі, таку гарну церу і таке повненьке?

— Багато ліпше, ніж іншим; воно померло.

— Учите своїх дітей?

— Ні, пані

— Як? Ні читати, ні писати, ні катехізису?

— Ні читати, ні писати, ні катехізису.

— Чому ж це?

— Бо й мене нічому не вчили, і від того я не дурніший. Якщо вони мають тяму, робитимуть так, як я; як же дурні, то те, чого я їх навчу, зробить їх ще дурнішими...

Коли тобі, читачу, трапиться колись зустріти цього оригінала, не потребуєш бути з ним знайомим, щоб розговоритися. Тягни його до шинку, розповідай йому про свої справи, пропонуй йому йти з тобою двадцять льє, він піде з тобою; потім, коли він тобі буде не потрібний, одішли його назад, не давши ні су; і він піде собі задоволений.

Може, ти щось чув про одного такого — Премонваля,* що в Парижі читає прилюдні лекції з математики? То його друг... Але можливе, що Жак і його пан уже зійшлися докупи: хочеш, щоб ми пішли до них, чи побудеш зо мною?.. Ґусс і Премонваль утримували спільно школу. Між учнями, які йшли до них валкою, була одна молода дівчина на ім'я панна Піжон,* дочка того удатного майстра, який сконструював дві гарні плянісфери, що їх перевезли з Королівського саду до заль Академії Наук. Панна Піжон щоранку йшла до школи з течкою під пахвою і креслярським приладдям у муфті. Один з учителів, Премонваль, закохався в свою ученицю і, серед інших вправ з вписаними в коло фігурами, зробив їй також і дитину. Батько Піжон не був з тих, що спокійно чекають наслідків таких математичних комбінацій. Коханці опинилися в скрутному становищі, раду радили, що їм робити, а що в них не було за що руки зачепити, таки не було геть нічогісінько, то й що могло вийти з такої ради? Вони покликали на допомогу друга Ґусса. Той, не мовивши й слова, продав усе, що мав, білизну, одяг, машини, книжки, меблі, зібрав з того щось грошей, посадив закоханих у поштову карету і провів їх, як кур'єр, аж до Альп. Там, витрусивши з гаманця решту грошей, що лишилися, віддав їм і це, побажавши щасливої дороги, а сам звідти дійшов до Ліону піхотою, просячи милостиню, а там заробив, малюючи стіни одного манастиря, стільки, щоб, не жебраючи, добитися до Парижу.