Ми, горобчики
- Автор: Радичков Йордан
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "ВЕСЕЛКА"
- Переводчик: Александр Дмитриевич Кетков
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Ми, горобчики». Краткое содержание книги:
— Від холоду й горобчики біліють, — відповів Піук.
Шановний Добродій помовчав-помовчав і зітхнув:
— Як там тепер бідолашна Флоріца?
ЧИ
Один наш горобчик, Чи, полетів жити в село. Взимку він грівся в солом’яній стрісі на повітці, зробивши в ній дірку, і хоч як було холодно, горобчикові нізвідки не піддувало, бо своїм тілом він щільно прикривав вузький вхід. Їв горобчик разом з курми. Кури переодягалися, міняли пір’я, ходили бундючні по подвір’ю, і рідко яка піднімалася, в гніздо знести яйце. Але як тільки зносила яйце, здіймала страшенний галас: спочатку ставала на гніздо й починала гукати, щоб її почули всі кури на сусідніх подвір’ях, потім злітала на тин і там галасувала. Тоді півень починав шукати високе місце. Найвищим місцем йому здавалося гноїще, він вискакував на нього, а гноїще парує, ніби ось-ось запалає, але півень на це не зважав, він чекав, коли курка замовкне, а коли вона змовкала, щоб набрати повітря та знову зняти лемент, озивався горловим голосом, аби його почули в усіх дворах:
— Дивіться, дивіться, щойно ми знесли яйце, я позначив його, поставивши на ньому свій підпис.
Цим користався горобчик і підбирав крихти, залишені курми. Півні з сусідніх дворів вітали півня, який стояв на гноїщі:
— Браво!
Дехто вигукував:
— Молодець!
Півень же стояв гордовито серед теплої пари й погоджувався:
— Так, так!
Здіймати галас заради однісінького яйця — теж мені робота! От якби горобчик побажав оголосити результати своєї роботи, його голосу не вистачило б, довелося б стріляти з гармати. Адже він своїм гострим, як вістря голки, дзьобом чистить півгектара шкури.
Поки горобець крутився на подвір’ї, шукаючи якусь крихту, він побачив, що з хати вийшов Ілія й виніс свинячу шкуру, щоб натягнути її знадвору на стіні. Він поставив драбину, піднявся по ній, прибив цвяхом край шкури, переставив драбину, знов забив цвяхи й натягнув шкуру, потім натер її сіллю та висівками. На подвір’я саме зайшов його небіж.
— Ох і велика шкура, дядьку! — сказав він, — Мабуть, з півгектара!
— Як же їй не бути такою великою, — відповів Ілія, — коли свиня з’їла цього року три підводи гарбузів, силу-силенну кукурудзи та багато ще чого іншого!
Ілія з родичем пішли до хати, а горобчик підскочив — і просто під стріху, щоб роздивитися свинячу шкуру. Він щороку чистить для Ілії свинячі шкури, а за це Ілія дозволяє йому жити безкоштовно в солом’яній стрісі повітки. Горобчик ніколи не скаржився, якщо шкура була надто велика й доводилося довго працювати. Ось і тепер він навіть не висловив невдоволення, що шкура дуже велика, а тільки обійшов її, щоб розгледіти, чи добре вона натягнута й чи рівномірно натерта висівками та сіллю. Задоволений, Чи взявся до роботи.
З першого погляду може здатися, ніби це неможливо — почистити тонесеньким, мов вістря голки, дзьобом свинячу шкуру від солі, жиру й висівок. Два чи три дні працював горобчик з ранку до вечора, аж поки на одному кінці шкури з’явилася чиста пляма завбільшки з людську долоню. Через три тижні найтонші складки на шкурі були вичищені, наче хтось вишкріб її щіткою.
Одного дня по обіді на стріху сів одуд. Горобчик, захопившись роботою і тримаючись за шкуру, щоб не впасти, не помітив одуда. Той покрутився на стрісі, пролетів над горобчиком і гукнув йому. Горобчик залишив роботу й піднявся на дах.
— Навіщо ти закабаляєш себе цією шкурою, Чи? — сказав одуд. — Хоч усе життя дзьобатимеш її, все одно не почистиш. Облиш її й ходімо зі мною, якось прогодуємося. Варто мені пустити в діло свій гребінець, я прогодую й одягну сто таких горобців, як ти!..
І він розкрив свій гребінь (а гребінь його був складаний), щоб подивитися, яке враження він справить на горобчика.
Одуд — птах-мандрівник. Живе вій головним чином завдяки жебруванню, ледве зводить кінці з кінцями, схуд, проте дуже пишається своїм складеним гребенем і всім його показує. Горобчикові нічим похвалитися, в нього все сіре, непримітне, надзвичайно просте і скромне.
— Не можу я піти з тобою, — сказав горобчик. — Якщо піду, то хто почистить шкуру? — І, різко відвернувшись, знов узявся до роботи.
— Гм! — тільки й промовив одуд, розправив крила і полетів зі своїм складаним гребенем.