Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
— Що таке провокатори? — запитала Одуванчик.
— «Просвіти» й «Курені»! — відрубав Стах. — Оце й є провокатори. Лисом підшиті, а вовком підбиті. В ноги кланяються і в п'яти кусають. Пойняла?.. — він гукнув Піркеса і, коли той підійшов, запитав: — Від Парчевського нічого цікавого не почув?
— Нічого особливого. Від дирдевара він дістав секретний пакет…
— Дирдевара?
— Директора державної варти. На вісімдесят вісім козаків з його сотні у варті секретні матеріали є. Неблагонадійні. Хто у більшовиків служив, хто економії розбивав, хто що. Вацек натякнув, що серед них якусь агітацію повести можна.
— Красота! — Стах аж підскочив. — Ти дивись! А кажеш — «нічого особливого»! Одуванчик! До козаків у сотню підеш?
— Піду. А що робити?
Але Стах замовк і скептично оглянув вугласту дитячу фігурку Одуванчика. Одуванчик почервоніла.
— Ні, — сказав Стах. — Маленька ти. Засміють. Тут не прокламаціями треба, тут з живим словом… — Він важко подумав якийсь час. Коли він роздумував, він морщив брови, лоб, ніс, все лице збігалося в нього в напружені важкі зморшки. — Я думаю, — сказав він, — воно варто було б комусь у ту сотню козаком вступити. Га? — Він зрадів з своєї думки і засяяв. — І потихеньку там, га? Крапля часто падає — камінь довбає. Га?
— Єрунда! — відрубав Піркес. — Це якби так у німецький полк. А це — комендантська сотня. Єрунда!
— Що «єрунда»? Сотня! Сто чоловіка! І зброя на руках! А коли раптом щось — ціла ж сотня, гляди! Військо! Я думаю — Вані Зілову треба сказати: нехай з своїх когось підішле. Геніальна мисль!
На цьому й порішили. Сьогодні ж уночі Одуванчик мала передати цю ідею Зілову.
Потім Піркес розповів, що Парчевський переказав йому одну його розмову з начальником варти. Якось після загальної ліквідації в балачці з Парчевським начальник варти назвав станцію «довідкове бюро». На запитання Парчевського він, сміючись, пояснив, що це вже в нього така виробилася звичка, бо весь час він сидить над секретними матеріалами розшукного відділу, а підпільники-більшовики нашу станцію звуть саме «довідкове бюро», бо вона є явкою для підпільників цілого Поділля. Кожний новий підпільник за одержанням призначення повинен з'явитися до «довідкового бюро», тобто на нашу станцію. І начальник варти бідкався, що вислідити це підпільне «довідкове бюро» так досі й не пощастило, дарма що вся станція вже вщерть наповнена шпигунами.
Це повідомлення надзвичайно схвалювало всіх. В Одуванчика волосся стало сторч і очі зробилися круглі й некліпливі. Стах танцював на своїй кривій нозі:
— Довідатися б, хлопці мої, га? Це ж зразу натрапимо на когось з більшовиків. Самі зв'яжемось і його попередимо, їмо довкола шинки!
Почали судити й рядити. Одуванчик пропонувала, що вона підходитиме до кожної людини на станції і стиха проказуватиме в неї за спиною, немовби й не до неї: «А я (дядю чи тьотю), знаю, що ви довідкове бюро». Хто озирнеться, той, значить, і є… Золотар робив у цьому проекті варіанти. Він пропонував прикинутися п'яним, тинятися по станції, бити себе в груди і гукати: «Я довідкове бюро, я довідкове бюро!» Або: «Де тут довідкове бюро, до тут довідкове бюро?» Підпільник з «довідкового бюро» мав би його неодмінно помітити, здогадатися, що тут щось по так, і якимось способом проявити себе перед Золотарем адже раз він підпільник, то, безперечно, людина розумна.
— А от ти, — журно зітхнув Стах, — з дураків вийшов, а в розумні не попав…
Піркес запропонував розклеїти скрізь такі повідомлення: «Бюро, шпики вас шукають!» Цим принаймні попереджалося підпільників про небезпеку.
Пропозиції, одна перед одною, були наївні й безглузді — з одчаю і зопалу. Всі примовкли і зажурилися. Що його робити? Де, де, де був підпільний більшовицький комітет?
Від початку інтервенції минуло півроку. Боротьба не вщухала ні на один день. І раз у раз — провали, поразки, розгром. Реквізиції, контрибуції, екзекуції, заслання, шибениці, розстріли — терор день у день. Але боротьба точилася і далі по всіх усюдах великої України. Події лише останніх днів Катеринослав[428], Тараща[429], Сквира[430], Холодний Яр[431], Кривий Ріг[432], Донецький басейн — про це навіть коротко згадувалося в газетах. Народ не мирився, народ повставав, увесь! Хлопці навіть всміхнулися. Ні, ні, революція не загинула ще. І не загине ніколи. Адже там, за лісами, за долами, за високими горами, цвіте-розцвітає, пишним цвітом розквітає не казка, не мрія, а більшовицька, пролетарська держава, Радянська Росія!
428
Катеринослав — колишня (в 1802–1926 рр.) назва м. Дніпропетровська.
429
Тараща — райцентр Київської області, відомий з XVII ст.
430
Сквира — райцентр Київської області.
431
Холодний Яр — село Дергачівського району Харківської області.
432
Кривий Ріг — місто Дніпропетровської області, засноване в XVII ст.