Джерело

Вони помітили, що розмовляють посеред залюдненої платформи, переповненої квапливими пасажирами і тачками з багажем.

Вони вийшли на вулицю до його машини. Вона не запитала, куди вони їдуть, й не переймалася цим. Просто мовчки сиділа поруч. Її почуття роздвоювалися: більшу частину єства охопило бажання не опиратися, а менша частина дивувалася цьому. Вона відчула бажання дозволити йому вести її, сповнившись почуттям беззастережної довіри, довіри без щастя, але таки довіри. Невдовзі вона помітила, що він тримає її за руку, стискаючи її пальці в рукавичці, й лише її оголений зап'ясток торкався до його шкіри. Вона не зауважила, коли він узяв її за руку; це здавалося так природно, і вона хотіла цього, щойно його побачила. Але вона не могла дозволити собі хотіти цього.

— Куди ми їдемо, Ґейле? — запитала вона.

— Отримати дозвіл на шлюб. Потім до судді. Одружуватися.

Вона повільно випросталася і повернула обличчя до нього. Вона не висмикнула руки, але її пальці напружилися і відсторонилися.

— Ні, — сказала вона.

Вона всміхнулася і навмисне затримала усмішку на точно визначений час. Він спокійно спостерігав за нею.

— Я хочу справжнього весілля, Ґейле. Я хочу виходити заміж у найрозкішнішому готелі міста. Хочу запрошення із золотим тисненням, гостей, юрби гостей, знаменитостей, квітів, спалахів фотоапаратів і телекамер. Я хочу такого весілля, якого місто очікує від Ґейла Вайненда.

Він відпустив її пальці, просто, без образи, на мить заглибився у власні думки, наче вирішував не надто складну математичну задачку, а потім сказав:

— Добре. На приготування потрібен тиждень. Я міг би влаштувати все сьогодні ввечері, та якщо потрібні запрошення з тисненням, ми маємо попередити гостей щонайменше за тиждень. Інакше це буде ненормально, а ти ж хочеш для Ґейла Вайненда нормального весілля. Зараз я завезу тебе до готелю, де ти проживеш тиждень. Я цього не планував, тому номера не замовив. Де ти хотіла б зупинитися?

— У твоєму пентхаусі.

— Ні.

— Тоді в «Нордленді».

Він нахилився вперед і наказав водію:

— «Нордленд», Джоне.

Біля вестибюля готелю він їй сказав:

— Побачимося за тиждень, у вівторок о четвертій годині в «Ноєс-Белмонт». Запрошення повинні бути від імені твого батька. Повідом його, а я з ним зв'яжуся. Про решту я подбаю.

Він вклонився їй у своїй звичній манері, зі спокоєм, в якому поєдналися дві речі: зрілий контроль чоловіка, такого впевненого у своїй здатності все контролювати, що це видається буденною справою, і простодушністю дитини, яка сприймає події як щось доконечне.

Вона не бачила його протягом тижня. І виявила, що очікує нетерпляче.