Марш Радецького та інші романи
- Автор: Рот Йозеф
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-063-3
- Переводчик: Євгенія Горева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Марш Радецького та інші романи». Краткое содержание книги:
Дмитро Затонський
Йозеф Рот
Якщо порівнювати творчість Йозефа Рота з творчістю інших австрійських його сучасників — Роберта Музіля і Германа Броха (особливо Броха), то двоє останніх — це письменники-інтелектуали. Їхня творчість ґрунтується на ерудиції, на високій книжній культурі. Обидва навіть виявляли вагання щодо форми реалізації своїх ідей — форми художньої чи суто наукової. Брох вдавався по черзі то до тієї, то до другої. Музіль же (принаймні в головному творі свого життя) їх поєднував, контамінував. Кафка, навпаки, — письменник спонтанний, але всі його метафори, всі образи тяжіють в ідеалі до граничного узагальнення, до безтілесної абстракції ледь не математичного ґатунку. Як сам він вважав — до «конструкції», хай ця конструкція й не надається до раціонального дешифрування.
Рот серед них — єдиний белетрист. Не в поганому, зневажливому, а в найкращому значенні слова. Інакше кажучи, він — митець, який писав зважаючи на читача, і, по змозі, якнайширшого. Він — творець історій — сумних, зворушливих, комічних, серед них і з власного життя, вигадник, який поетизував його ескапади й лишався байдужим до його звершень.
І він — єдиний серед них професіонал, хоча, звісно, й вельми своєрідний.
Рот ішов від журналістики, від повсякденної газетярської роботи, що спонукала не тільки багато писати, а й тут же друкувати написане, віддавати в номер, який чекати не може, якому вже завтра належиться вийти у світ. Правда, він ніколи не був рабом газети, майже завжди вона залежала від нього — зірки публіцистики — більше, ніж він від неї. Його репортажі артистичні й концептуальні, перейняті настроєм, індивідуальним почуттям. Вони — етюди з натури, що невловимо переходять у довершену художню прозу. Такий його хист. І не виключено, що Рот так і залишився б чудовим белетристом, автором, що переніс у нову епоху настрої «веселого Апокаліпсису», якби не втрутилася австрійська доля. Його життя не просто трапило в соціальний вир — так було тоді з усіма. Воно — цілковито приватне життя — виявилось безпосередньо й складно пов’язаним з одним із найзнаменніших катаклізмів початку століття. І «просто» актуальне, злободенне цілковито змінилося: він відчув тривалі симптоми кардинальної зміни світу.
Рот народився 2 вересня 1894 року в Галичині, тобто на крайній східній околиці Габсбурзької імперії. Місцем його народження вважається, за одними даними — село Шваби, засноване німецькими колоністами, за іншими — окружне містечко Броди, відоме як центр контрабандної торгівлі. Атмосфера кордону, строкатість слов’янського, єврейського, німецького населення, змішування й зіткнення чужих одна одній мов, звичаїв, релігій — уся ця справжня та уявна екзотика здобула батьківщині майбутнього письменника славу «дикого Заходу» Австро-Угорської монархії.
Такими ж романтичними здавалися й обставини його біографії. «Моя мати, — так писав Рот, — була єврейкою міцної, близької до землі слов’янської породи, — вона часто співала українські пісні, тому що була дуже нещасна (вдома в нас співають бідаки, а не щасливці, як у західних країнах. Через те східні пісні гарніші, і в кого є серце, той, почувши їх, ладен заплакати). В неї не було грошей і не було чоловіка. Тому що мій батько, який одного разу забрав матір з собою на захід — очевидно з єдиною метою зачати мене, — покинув її в Катовицях і зник назавжди. Він був, імовірно, дивною людиною, австрійцем словенського типу; був марнотратним, треба думати, випивав і помер, коли мені виповнилося шістнадцять років, у стані божевілля. Його спеціальністю була меланхолія, яку я від нього успадкував. Я жодного разу його не бачив. Але пам’ятаю, мені, хлопчикові чотирьох-п'яти років, являвся уві сні чоловік, про якого я знав, що це — батько. Років через десять-дванадцять я вперше побачив батькову фотографію. І він був мені знайомий. Це був пан з мого сну».
Навіть якщо не брати до уваги містичний сон хлопчика Рота, тут не все точно. Батько не втік, подружжя так раптово розпалося у зв’язку з першими ознаками його душевної хвороби. Після цього Марія Рот, уроджена Ґрюбель, не лишилася без засобів до існування — її підтримували заможні родичі. Йозеф закінчив класичну гімназію в Бродах, а згодом вивчав філософію й германістику у Львівському (тоді — Лемберзькому) й Віденському університетах.
Маючи справу з Ротом, часто-густо натрапляєш на подібні неясності. Життя його повите легким серпанком легенди. Її творець — передусім, як ми вже бачили, сам Рот. Він часто й охоче (й здебільшого усно, а не письмово) розповідав про себе. Але інколи по-різному, оминаючи одні факти, видозмінюючи інші. То була безвинна неправда, далека від якоїсь корисливої цілі. Рот і до себе підходив як творець: переінакшував власну біографію, вишукував події й пригоди, здатні краще, на його погляд, виявити характер героя. Ще й нині деякі критики повторюють пущену кимось чутку, нібито Рот помер у лікарні для бідних: адже така смерть «личила» бездомному вигнанцю. Насправді ж його останні дні минули в добрих умовах, під наглядом славетного тоді радіолога, професора Жідона, чоловіка французької перекладачки письменника.