Пожежник
- Автор: Хилл Джо
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: ТОВ «Видавнича група КМ-БУКС»
- ISBN: 978-617-7489-78-7
- Переводчик: Евгений Гирин
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Пожежник». Краткое содержание книги:
Золотисте волосся жінки струмувало й потріскувало. Дорога під нею плавилася, перетворюючись на смоляну калюжу.
Нік заговорив жестами. Він запитав:
«Мама?»
Вона кивнула і, водячи руками у вихорі вогню, промовила:
«Колись я була нею. Втім, та людина вже майже вся вигоріла».
«Я скучив за тобою», — промовив він. А Еллі, жестикулюючи, додала:
«Я теж. До болю».
Сара закивала знову. Маківка жінки була відкритим келихом вогню. Хоч би що вона спалювала, аби лишатися з ними: повітря, вихор мільйонів зерняток спори, — часу в неї лишалося обмаль, вона поволі холонула. Коли задмухав легенький вітерець, по Сарі забігали брижі, наче на віддзеркаленні у воді.
«Усе це моя провина», — промовляв до неї руками Нік.
«Сірник за пожежу не картають, — відказала полум’яна постать Сари. — Картають того, хто його запалив. Ти був лише сірником».
«Ти б і досі була з нами, якби я не спробував навчити тебе прикликати полум’я».
«Я й досі з вами, — відповіла вона й порухами рук провадила далі: — Завжди з вами. Любов ніколи не згорає. Вона продовжує палати без упину».
Вони знову заплакали. Можливо, плакала й Сара. З її обличчя скрапувало полум’я, розтікаючись дорогою.
Діти промовляли до неї жестами, а Сара кивала й говорила до них, але Гарпер уже відвернулася, тож не бачила, чим скінчилася їхня бесіда. Це стосувалося лише їх трьох.
Гарпер, похитуючись, звелася на ноги й роззирнулася. З обсмаленого зморхлого трупа Джейкоба валив масний чорний дим. Вона рушила до заду потрощеної машини і стала перебирати брудні витки шлангу. Витягла протипожежну ковдру і вкрила нею Джейкобові голову й плечі, а тоді відступила, відмахуючись від диму, смердючого, ніби палене сміття.
Так, задкуючи, Гарпер налетіла на когось спиною. Їй на плече лягла заспокійлива рука Рене. Жінка все-таки спустилася насипом, щоб долучитися до них.
— Ти не бачила кота? — втомленим і приголомшеним голосом запитала Рене.
— Він... він не вижив, Рене, — відповіла Гарпер. — Його... викинуло, під час аварії. Вибач.
— Ох, — мовила Рене, зморгнувши. — А як...
— Джон. Живий. Але поранений. Потрібна допомога, треба витягти його з вантажівки.
— Так. Звісно, — погляд Рене перестрибнув на Еллі, Ніка та вогненну жінку. — Це... це ще що таке?
— Вона з Джоном, — пояснила Гарпер.
— Вона... — почала була Рене, тоді проковтнула слину, облизала губи і спробувала ще раз: — Вона...
Слова знову застрягли їй у горлі.
— Давня пасія, — відповіла Гарпер.
19
Рене вклинила лом у куток лобового скла і налягла — під тиском скло піддалося. Воно суцільним шматком гепнулося на дорожнє покриття, дзвінка ковдра з блакитного захисного скла, поцяткована незліченними тріщинами, яка дивом і досі трималася купи. Гарпер разом з Рене забралися до кабіни, ставши біля Джона, який звисав над ними, досі пристебнутий паском до сидіння. Крапля крові впала Гарпер на праве око, і на якусь мить увесь світ потонув у багрянці.
Вони вдвох докладали всіх зусиль, щоб спустити Джона на землю без зайвої шарпанини, але щойно його права нога доторкнулася до асфальту, очі Пожежника розплющилися і він пронизливо скрикнув. Тоді жінки відтягли його від потрощеної вантажівки. Рене відлучилася, шукаючи, що б підкласти Джону під голову, і повернулася з «Портативною мамою», з якої вийшла цілком пристойна подушка.
— Ох, — зойкнув він. — Ох, моя нога. Усе погано, так? Не можу глянути.
Гарпер обмацала руками стегно Джона, відчуваючи перелом стегнової кістки навіть крізь цупку гуму пожежних штанів. Вона сумнівалася, що кістка пробила шкіру, і була певна, що жодну артерію не ушкоджено. Інакше Джон би зараз не розпитував її про ногу, а лежав би непритомний від втрати крові, або й узагалі мертвий.
— З цим я впораюся. Доведеться вправити й накласти шину, а без знеболювальних це буде дуже боляче. — Гарпер обмацала Джону груди. Від одного доторку він зробив глибокий вдих, заплющив очі й відкинув голову назад на саквояж. — Мене більше турбують ребра. Вони знову зламані. Я пориюся, гляну, чим би зафіксувати ногу.
Вона відчула спиною приплив тепла, відразу здогадавшись, хто стоїть позаду.
— Тут дехто складе тобі компанію, поки я метушитимусь.
Гарпер цьомкнула його в щоку, підвелася й відступила вбік.
Сара стала, палаючи, над ним. Вона припала на одне коліно й зазирнула йому в обличчя. Гарпер здалося, вона всміхається. Сказати напевне було важко, позаяк обличчя жінки було зіткане з язиків вогню. Коли Сара щойно зринула, вона була схожа на саван білосніжного полум’я, а в самісінькому серці її постаті палало сліпуче сяйво. Однак тепер панівною барвою став тьмяний багрянець, а силует Сари зіщулився до фігурки дитини: тепер вона була не більша за Ніка.