Пожежник

Знизу було дорожнє полотно, поділене смугою: одне шосе прямувало на схід, інше — на захід. На асфальті хлюпало й розтікалося вогненне озеро. Шалена думка вразила Гарпер: «Бензин, це бензин горить, зараз усе вибухне». Вона оминула полум’я і дісталася переду вантажівки.

Крізь лобове скло все було видно: розтрощене, воно провисло на рамі досередини. Джон звісився збоку, досі пристебнутий до сидіння, голова похилилася на праве плече, з волосся й носа скрапувала кров. Але все-таки живий. Гарпер бачила, як підіймаються й опускаються його груди.

Проте як витягти Джона звідти, вона поки не знала. Гарпер була надто вагітною, щоб вилізти до водійських дверей, наразі обернених до неба. Протиснути рештки лобового скла всередину без інструмента їй не вдасться, та й вона боялася, що розбите скло може посипатися на Джона.

«Драбина», — спало на думку Гарпер. Не та велика, що прикріплена до даху, а одна з менших, складених у задньому відсіку.

Вона перестрибнула через довгий струмок вогню (а що взагалі горіло? з запаху не схоже було на бензин) і попрямувала до заду вантажівки. Усі відсіки були розчахнуті навстіж, тож вона обережно ступала по розкиданому довкола конструктору з сокирищ та ломів. Гарпер квапилася й ледь не наступила на кота, відсахнувшись, коли тварина завила на неї.

Гарпер спохопилася й відступила на крок назад. Містер Трюфель зиркнув на неї. Нефритові очі тварини застилав шок, хутро наїжачилося. Виходить, Рене встигла забрати від вантажівки усіх, крім нього.

— Бідолаха, — промовила Гарпер, присідаючи й тягнучись до тварини. — Боже, як же тобі вдалося вижити? Уявляю, скільки з твоїх дев’яти життів тобі довелося на це витратити.

— Усі, — промовив Джейкоб. Крізь задимлене повітря промайнула лопата, з силою опустившись на кота, наче молоток для крокету вдарив по м’ячику.

Містер Трюфель злетів у повітря, мертвий, з переламаною шиєю, і впав у кущах. Гарпер скрикнула й позадкувала, поточившись і впавши задом на землю. Джейкоб здійняв над собою лопату, тримаючи її обома руками. Відштовхнувшись п’ятами, вона посунулася назад, і за мить лезо лопати опустилося у м’яку землю у неї між ніг.

Гарпер поплазувала геть від нього, соваючись сідницями по розбитому склу та гострому каменюччю. Джейкобу довелося поторсати держак з боку в бік, перш ніж вдалося витягти лопату з землі; тоді Гарпер і змогла його як слід роздивитися. Шкіра на правій руці Джейкоба була вся чорна й обпалена, немов у обсмаженого курчати. Плоть на ній потріскалася, оголюючи напнуте, рожевувате м’ясо, що блищало від гною. Правий бік обличчя теж був обвуглений — там і досі димілося волосся. Давній чорний опік у формі чоловічої долоні вкривав його горлянку.

Джейкоб посунув на неї, поволі кульгаючи. Від колишньої граційності не лишилося й сліду. Коли він заговорив, його голос звучав хрипко й ледь розбірливо. Губи з одного краєчку рота спеклися.