Сповідь відьом

— Це Табіта, — сказала я невпевненим голосом. — Вона дуже любить Метью.

А тим часом в комірчині Сара та Метью захоплено витріщалися на маленький казанок із якоюсь речовиною, поставлений на електричну жарівку. Тут із полиць звисали пучки засушених трав, а печі часів Війни за незалежність із залізними гаками та підйомними пристроями, на яких над вогнем чіпляли великі казани, стояли напоготові.

— Верес лікувальний має визначальне значення, — пояснювала Сара з виглядом прискіпливого знавця. — Вона очищає і прояснює зір.

— Який жахливий запах, — зауважила Міріам, наморщивши свого маленького носика.

Обличчя Метью враз спохмурніло.

— Привіт, Метью, — спокійно проговорив Маркус.

— Привіт, Маркусе, — відповів його батько.

Сара підвелася й прискіпливо обдивилася двох нових домочадців. Ті аж світилися — тьмяне світло комори лише посилило їхню неприродну блідість та моторошний ефект їхніх розширених зіниць.

— Поможи нам, Боже! І ви наївно гадаєте, що хтось прийме вас за людей?

— Це завжди було для мене загадкою, — відповіла Міріам, із цікавістю роздивляючись Сару. — Ви теж не така вже й непомітна — з вашим рудим волоссям та запахом блекоти, що лине від вас хвилями. Мене звуть Міріам Шепард.

Метью та я обмінялися довгими поглядами, відразу ж занепокоївшись перспективою мирного співіснування Міріам та Сари під одним дахом.

— Ласкаво просимо до будинку Бішопів, Міріам, — мовила Сара, лиховісно примруживши очі. Міріам відповіла їй тим самим. Раптом моя тітка переключила свою увагу до Маркуса. — Ага, так це ви його дитинча, — кинула вона, як і завжди не надто переймаючись дотриманням світських умовностей.

— Так, я син Метью, — мовив Маркус так, наче щойно побачив примару, і несміливо простягнув Сарі пляшку з коричневого скла. — Одна ваша тезка була цілителькою, як і ви. Сара Бішоп навчила мене вправляти зламані ноги після битви під Банкер-Гілл. І відтоді я роблю це так, як навчила мене вона.

З горішньої полиці комірчини звісилися ноги у грубезних черевиках.

— Сподіваймося, що тепер він має більше сили, аніж тоді, — сказала жінка, як дві краплини води схожа на Сару.

— Віскі? — спитала моя тітка й уже поблажливіше поглянула на Маркуса, а потім перевела погляд на пляшку з коричневого скла.

— Вона полюбляла міцні напої. І мені подумалося, що ви, мабуть, теж.

Обидві Сари Бішоп з ентузіазмом закивали головами.

— Тобі правильно подумалося, — підтвердила моя тітка.

— Ну, і як ваше зілля? — поцікавилася я, намагаючись не чхнути в тісній кімнатці.

— Треба, щоби воно настоялося протягом дев’яти годин, — пояснила Сара. — Потім ми знову поставимо його на вогонь, а коли зілля закипить, потримаємо малюнок над парою. І подивимося, що з цього вийде. — І вона зиркнула на пляшку з віскі.