Вовки Кальї. Темна вежа V

— Та дамочка за мною стежить? — підозріливим тоном Детти спитала Сюзанна. Але вона всміхалася.

— Час від часу, — визнав Каллаген.

— Облишмо тему Сюзанниної дитини, — сказав Роланд. — Треба поговорити про Вовків. І не тільки про них.

— Але, Роланде… — почав Едді.

Роланд підняв руку.

— Я знаю, скільки в нас інших проблем. І які вони нагальні. Але ще знаю, що ми можемо загинути тут, у Кальї Брин Стерджис, якщо не зосередимося на головному. А мертві стрільці нікому не допоможуть. І не підуть далі. Ви згодні? — Він обвів їх поглядами. Ніхто не відповів. Десь віддалік співали чистими, радісними й невинними голосами діти. Щось про комалу.

— Проте є одне питання, яке нам слід обговорити, — визнав Роланд. — Воно стосується тебе, отче. І Печери дверей. Чи погодишся ти зайти в ті двері й повернутися до своєї країни?

— Ти жартуєш? — Каллаген просяяв. — Шанс повернутися назад, бодай на короткий час? Одне твоє слово — і я там.

Роланд кивнув.

— Сьогодні ближче до вечора ми з тобою прогуляємося нагору, і я проведу тебе крізь двері. Ти ж знаєш, де той пустир?

— Авжеж. В іншому житті я бував там тисячу разів.

— Ти все зрозумів про поштовий індекс? — уточнив Едді.

— Якщо містер Тауер виконав усе, як ти йому наказував, то індекс буде записано на дощаному паркані, з боку Сорок шостої вулиці. До речі, чудово придумано.

— Запам'ятай номер… і дізнайся дату, — сказав Роланд. — Едді має рацію, нам треба по змозі стежити за часом у Нью-Йорку. З'ясувавши все, повертайся. А після зустрічі в Павільйоні ти повинен будеш іще раз пройти крізь двері.

— Цього разу — навідати Тауера й Діпно в Новій Англії, — здогадався Каллаген.

— Так, — кивнув Роланд.

— Якщо ви їх знайдете, краще розмовляти з містером Діпно, — сказав Джейк і густо зашарівся, коли всі повернулися до нього, але не відвів погляду від Каллагена. — Містер Тауер може бути впертим…

— Це ще м'яко сказано, — вставив Едді. — От побачиш, на той час, коли ти там з'явишся, він уже оббігає дванадцять букіністичних крамниць і затариться бозна-скількома примірниками першого видання «Дев'ятнадцятого нервового зриву Індіани Джонса».

— …але містер Діпно вас вислухає, — вів далі Джейк.

— Хає, Ейк, — погодився Юк і перевернувся на спинку. — Хає, иихо.

— Якщо хтось і здатен переконати в чомусь містера Тауера, — сказав Джейк, чухаючи Юкові черевце, — то це містер Діпно.

— Добре, — кивнув Каллаген. — Я тебе зрозумів.

Діти вже співали ближче. Сюзанна озирнулася, але їх ще не було видно. Напевно, вони йшли Річковою вулицею. А якщо так, то на видноті опиняться, коли проминуть стайню і повернуть на головну вулицю біля Тукової крамниці. Дехто з фолькен на веранді вже попідводилися, щоб подивитися на процесію.

Тим часом Роланд з усмішкою вивчав Едді.

— Колись від тебе я чув вислів з твого світу щодо слова «припускати». Я б хотів почути його ще раз, якщо ти не забув.

Едді широко всміхнувся