Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)

Так, Скіфія у IV ст. до н. е. усе ще гідна вважатися Великою, а деякі її царі, нащадки Зевса й Борисфена, навіть чеканять зі срібла власні монети, вони ще замовляють прекрасні золоті вироби найкращим еллінським ювелірам (знаменита пектораль створена у цю епоху), з Еллади ще пливуть кораблі, завантажені амформи з хіоським вином для царських бенкетів — але сутінки Скіфії наближаються.

Після провалу експедиції Зопіріона так званий цивілізований світ вкотре переконався, що захопити або знищити Скіфію неможливо. Щоправда, варто зазначити, що у ті роки увага того світу була прикута до інших, значно важливіших для нього проблем — насамперед розподілу спадщини Великого Александра.

Однак із тим, що виявилося не до снаги іноземним полководцям і арміям, скіфи впоралися самі. Економічні проблеми та політичні негаразди призвели до міжусобиць. Особ­ливо дісталося Лісостепу — в полум’ї пожеж повсюдно гинуть неприступні городища й дрібніші поселення.

Правий був історик Фукідід, коли писав, що не було б ані в Європі, ані в Азії народу більше могутнього, ніж скіфи, але лише єдиної умови — коли б вони були єдині. Одначе володарі степів та їх околиць, підірвавши джерела свого добробуту на Півночі, зробивши ставку на торгівлю з еллінськими полісами, що потрапили тоді до рук македонців, вони, так і не переможені зовнішніми ворогами, змушені були зійти зі світової «сцени». Криза була підсилена ще й надзвичайними похолоданням і посухою, що настали у другій половині III ст. до н. е.

У колись більш-менш теплих причорноморських степах на час встановився клімат характерний сьогодні для Західного Сибіру, усього з двома порами року — довгою, місяців на 9–10, зимою та коротким літом. Два або три рази у тому столітті Чорне море замерзало повністю. Про жодний розвиток кочового скотарства за таких умов нічого й говорити. Чисельність населення в степу різко скоротилася.

Частина скіфів знайшла притулок на півночі, серед уцілілих місцевих племен. Біля с. Рижанівка, на території нинішньої Черкаської області, українські й польські археологи розкопали могилу «останнього владаря скіфів», що правив цим краєм у ті непевні часи. Поховання було датовано близько 260 р. до н. е. У ньому є золото — але вже не тієї якості, і його не стільки, як за старих часів. Є символи влади — золота гривня, меч із золотим руків’ям, срібний кубок, але їм далеко до шедеврів із Товстої або Гайманової могил, зроб­лених на декілька десятиліть раніше. Історія Великої Скіфії закінчується. Сарматам не було кого завойовувати — коли вони прийдуть в степи у ІІ ст. до н. е., останні скіфи виживатимуть різними способами по-сусідству.