Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)

Це не було зайвим, адже на порядку денному стояло питання остаточного підкорення Еллади. Повідомляють, що Філіп купився на щедру обіцянку Атея і відправив військо на допомогу. Однак якось дуже доречно помер правитель (або командувач ополчення) Істріан, і конфлікт був залагоджений без втручання македонян. Коли настав час платити за рахунками, Атей заявив, що «не просив у нього [Філіпа] допомоги й не доручав говорити йому про всиновлення, тому що не мають потреби скіфи у македонському захисті, тому що перевершують македонян [у хоробрості], та й у спадкоємці він [Атей] не має потреби, тому що його син живий та здоровий». Навіть військові витрати Філіпу владика скіфів відмовився відшкодувати, поскаржившись на те, що й із погодою останнім часом погано, і неврожай, а грошей у скарбниці взагалі залишилося стільки, що «відбутися невеличкою подачкою він уважає більше непристойним, аніж зовсім відмовити».

У працях, що дійшли до нас, стародавні греки й римляни іменували Атея зрозумілими їм титулами — BASILEUS, REX. Ці титули перекладають, зазвичай, однаково — «цар». І лише у одному із давніх творів (і те написаному кілька сотень років посля смерті царя) написано, що Атей правив у «Скіфському царстві». Серед його підданих згадано воїнів, хліборобів і конярів. Це — типова структура соціуму кочовиків: на вершині правитель і його воїнство, далі — співвітчизники, що випасають худобу, унизу піраміди — збіднілі безкінні родичі, що перейшли до землеробства.

Скіфи з’явилися у Добруджі згодом після 357 р. до н. е., коли розпалося Одриське царство, що раніше контролювало цієї землі. Розпалося царство, цілком імовірно, не без участі тих самих скіфів. Таким чином, до моменту конфлікту з македонянами Атей володарював на цих землях років сімнадцять-вісімнадцять.

У багатьох вітчизняних підручниках з історії можна прочитати, що мудрий Атей був могутнім царем єдиної і неподільної Великої Скіфії, величезної степової імперії, держави, що у середині IV ст. до н. е. мала володіння від берегів Дона-Танаїса або передгір’їв Кавказу до пониззя Дунаю. Столицею цієї супердержави називають величезне Кам’янське городище на Дніпрі. З іменем Атея пов’язували царське поховання у знаменитому кургані Чортомлик. Серед інших аргументів наводять напис на дні знайденого там срібного кубка — AATAA, у якому вбачають ім’я царя. Утім на царських монетах ми бачимо явно інше написання — ATAIAS. І якщо врахувати, що на дні згаданого кубка є й інші букви крім AATAA, то визнати цей напис за ім’я царя недостовірно. Відзначають, що ім’я Ата (що, погодимося, більш схоже на AATAA) носила Богиня забуття. Її ім’я, справді, має більш доречний вигляд на кубку із числа поховальних дарів.