Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)
- Автор: Видейко Михаил Юрьевич
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-8941-0
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)». Краткое содержание книги:
Видання доповнене багатим ілюстративним матеріалом, розраховане на широке коло читачів.
Якщо читачам цікаво детальніше познайомитися з цим питанням, можна порекомендувати вичерпні роботи Є. В. Черненка та С. В. Поліна, де висвітлено обидва аспекти дискусії. Історія Геродота вповні видана українською мовою в перекладі А. Білецького, цитати з якого і використані у поданому розділі.
Розквіт Скіфії
Михайло Відейко
Упродовж майже трьох сотень років, а саме в VI–IV ст. до н. е. степова Скіфія стала провідним політичним гравцем на північ від Понту. Від її володарів залежало мирне існування не лише еллінських полісів, а й їхніх торгових партнерів у Лісостепу. Останніх скіфи розглядали як джерела цінностей і ресурсів, необхідних для існування і, по можливості, процвітання в умовах перманентних економічних проблем. За розквіт мав хтось платити, і це часто доводилося робити сусідам, ближнім і дальнім — скіфські загони досягли навіть теренів Центральної Європи, повторивши «подвиги» попередників-кіммерійців. Перемоги змінювалися поразками, але скіфська епоха залишила дуже помітний слід у давній історії регіону.
Після повернення з Азії скіфам довелося починати нове життя на нововіднайденій батьківщині. Геродот про це оповів так: «Коли... після 28-річної відсутності через стільки часу скіфи повернулися до своєї країни, на них чекало нещастя, не менше, ніж війна із мідянами: вони зустріли там сильне вороже військо». Історик викладає подальші події за версією своїх інформаторів-скіфів, які зберегли переказ про те, що військо це складалося... з нащадків скіфських дружин і рабів. Далі йде сюжет про втихомирення цього війська, що здавалося грізним на початку, за допомогою бичів.
Історія з бичами, звичайно, хоча повчальна, одначе маловірогідна. А от у те, що у Причорномор’ї скіфів могло зустріти «вороже військо» повірити набагато легше. Адже життя тут на час азіатських походів не припинялася. Якісь кочовища цілком могли й під владу сусідів потрапити, і захотіти відділитися від «дорогих» родичів, що відправилися невідомо куди.
Ветерани азійських походів розраховували на об’єднання з одноплемінниками й перерозподіл контролю над якимись територіями, а також торговельними шляхами. Однак нове покоління бачило своє майбутнє інакше за тих, хто повернувся із далекої війни. Адже для тих, хто вже укорінився у Причорномор’ї, інтереси угруповань, до складу яких вони входили, а головне — місце у них — були для них набагато важливішими, ніж претензії родичів-ветеранів.
З півночі над скіфськими кочовищами вже нависав зовсім нескіфський Лісостеп (споріднений з ворогами скіфів — кіммерійцями) з його величезними городищами-містами, а, головне, досить численними мешканцями, а також власними уявленнями про те, який саме має бути у степу (і не лише у степу) порядок, і хто тут взагалі за головного. Адже по степах ще до появи тут скіфів проходили досить важливі торговельні шляхи до еллінських міст на узбережжі Понту Евксинського.
Поділений на декілька великих вождівств-царств, Лісостеп виготовив гори зброї й обладунків, маючи вдосталь власних зброярів (і кращі імпортні — власне скіфські, а також й інші, не менш прогресивні зразки). «Лицарі» нинішніх Полтавщини та Черкащини були екіпіровані не гірше за своїх степових сусідів і не поступалися їм чисельністю.
До того ж їх тили були надійно прикриті могутніми валами, що виросли навколо старих і нових фортець. Були створені цілі укріплені райони, що прикрили стратегічні переправи через Дніпро та інші ріки, здатні вмістити населення території Лісостепу.
Скіфам не вистачило б воїнів, щоб розпочати облогу хоча б одного із них. З іншого боку, вони мали багаторічний досвід війни у Азії, де доводилося мати справу не лише з регулярними арміями місцевих держав (рівень організації яких був не до порівняння і ранньодержавними утвореннями Лісостепу), але і фортифікаціями, на тлі яких лісостепові городища виглядали досить скромно.
Конфлікт був неминучий, почалися рейди кочівників на північ, що супроводжувалися часом успішними штурмами деяких фортець[3]. Проте навіть степову смугу у другій половині VI ст. до н. е. скіфи контролювали далеко не усю. Для них все ще лишалися недосяжними землі у межиріччя Дністра й Дунаю, не кажучи про більш західні землі.
На якийсь час увагу скіфів відволікла війна проти Дарія I Гістаспа, прозваного Великим за його воєнну здобич і численні перемоги[4].