Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)

Самі могили, схоже, охороняли родичі, доки були живі або кочували у цих місцях. Коли вони йшли, єдиною сторожею лишалися тіні померлих та давні закляття. Однак останні не змогли, як слід, запобігти грабунку могил. Знаючи це, давні часто влаштовували схованки, куди клали найкращі речі. Схованка могла бути влаштована в стіні гробниці, це могла бути навіть яма у її підлозі. У такій схованці, приміром, була знайдена знаменита пектораль.

Археологічні розкопки ХІХ–ХХ ст. виявили масу слідів грабіжників, які 2500, і 100 років, та й сьогодні ласі до скіфського золота. Про способи грабунку скіфських могил взагалі та про безліч подробиць цього промислу можна було б, мабуть, написати цілий трактат. Історія зберегла імена грабіжників, які займалися цим промислом та навіть їхні мемуари.

Найдавніші грабіжники йшли по «гарячих слідах» — вони, і це помітно, добре знали, де саме і що лежить. Мабуть, вночі прокопували вони лаз у північний кут гробниці, виносили переважно золото.

При цьому невтомні копачі часом вручну пробивалися у царські гробниці, влаштовані на глибині 10–15 м, які із застосуванням сучасної техніки розкопати зовсім не просто. Зривали з небіжчиків розшитий золотом одяг, розсипаючи бляшки й ґудзики із зотлілих каптанів по дну гробниці та грабіжницького лазу. Здирали золоті накладки з мечів і священних дерев’яних чаш, висипали зотлілі стріли з покритих золотом сагайдаків, знімали з мерців прикраси. Тільки завбачливо заховані у тайниках дійшли до нас чаші з Гайманової могили, Пектораль і меч у золотих піхвах із Товстої могили та багато інших скарбів скіфського часу. Коли завалювалося склепіння могили, то земля приховувала якусь частину речей, але й до них часом також добиралися грабіжники.

У ХІХ та на початку ХХ ст. скарбошукачі били просто з поверхні кургану величезний колодязь, досягали, якщо пощастить, гробниці й виносили на продаж колекціонерам усе, до останньої бронзової стрілки, залишаючи після себе лише уламки кісток. А стіни й дно гробниці перевіряли щупом — щоб не пропустити ті самі схованки. У стеблівських курганах під час розкопок ми знаходили сліди чотиригранного щупа, і багнета від «трьохлінійки»

Сучасні «бугровщики», оснащені потужною землерийною технікою, часом зносять насипи цілком, витягаючи все, що залишили грабіжники минулих століть. Навіть відвали перевіряють, і не примітивним щупом, зробленим зі старого багнета, металодетектором, що не пропустить дрібну золоту бусину...

Так впродовж от уже двох із половиною тисячі років окремі мешканці України, переступаючи закони земні та небесні, поповнювали (і поповнюють) свій вічно дірявий бюд­жет, попутно знищуючи сторінку за сторінкою історію Великої Скіфії.

Ані нещадна скіфська варта, ані пристави та поліцмейстери Російської імперії, ані правоохоронні органи СРСР та України, ні суворість законів і навіть кара богів так і не змогли зупинити мисливців за скарбами. Варто зазначити, однак, що історія не знає прикладів, коли б отримані за «могильне золото» гроші принесли сталий статок і процвітання, так само як і володіння награбованими у небіжчиків скарбами — земну славу.