Ірка Хортиця приймає виклик
- Автор: Волынская Илона, Кащеев Кирилл
- Серия: Ірка Хортиця #2
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Ранок
- ISBN: 966-08-1692-3
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця приймає виклик». Краткое содержание книги:
Єдине спасіння — в ніч осіннього Сонцестояння прийти на старовинні кам’яні вівтарі острова Хортиця. Одна біда — водночас з Іркою там опиниться ще дуже багато народу, і всі прагнуть Хортову кров. Усю, що є в Ірчиних жилах. До краплі…
— Невже комп’ютер сказав? — зойкнула Ірка.
Тетянка кивнула:
— Доки ми замовляння читали, я весь час думала, яким же чином компаньйон утік і де він зараз може бути. Схоже, при обміні даними комп’ютер автоматично відповів на запит і записав цю інформацію мені в пам’ять!
— І що він іще записав? — Ментівський Вовкулака не зовсім розумів, про що говорять юні відьми, але він був насамперед ментом, а вже потім перевертнем, і звик миттю отримувати інформацію, корисну для розслідування.
— Не знаю, — розгублено мовила Тетянка. — У мене й це саме якось спливло, коли ви сказали, що компаньйон змився.
— А ти ще зі мною поговори. Дивись, знову щось спливе, — лагідно запропонував майор.
— З якого це дива? — з підозрою примружилася Тетянка. — Ви своє розслідування вже провели й нічого не знайшли. Тепер Іващенко найняв нас, і ми вже якось самі розберемося.
— Сучасні діти — це таки щось! — похитав головою майор. — Ти їм життя рятуєш, і от така за це подяка! Та якби не я, ви б зараз у шлунках песиголовців розбиралися!
З острахом зиркнувши на Ірку — а раптом у подруги станеться черговий напад шляхетності — Тетянка пішла в зустрічну атаку:
— Це сучасні дорослі — щось! Так і хочуть на дитячій праці заробити! А того разу ми вам віддячили. Хто вам цілу юрбу бандюків здав? Вас, здається, на підполковника подали?
— Та вони з мене ледь шкуру не спустили, бандюки ваші! І моє подання на підполковника ще тільки до міністерства пішло, — буркнув майор.
До Ірки раптом знову повернулася втома. Вона чомусь була впевнена, що знайдений нею слід одразу ж виведе її на втікача-компаньйона, і можна буде, нарешті, закінчити цю справу! А виявилося, що слід і без неї давно знайшли, і нікуди він не веде, і знову все треба починати спочатку, а їхньому чаклунському розслідуванню немає ні кінця, ні краю. А тут іще й майор з’явився. Взагалі-то, варто було б із ним співпрацювати, а не конкуренцію тут влаштовувати, а тепер вовкулака точно на них образився. Але якщо Ірка зараз запропонує йому співробітництво, тоді образиться Тетянка. Знову скаже, що Ірка — як розпещене дитятко, не хоче сама про себе подбати. Як не крути, усе погано! Замкнуте коло.
— А куди веде інший слід? — спитала Ірка, намагаючись розрядити ситуацію.
— Який іще інший? — здивувався майор.
— Ось цей! — Ірка тицьнула на ще одну, немовби пунктирну, лінію, яка тяглася з порожнечі (схоже, тут зниклий компаньйон виліз із машини) і знову пірнала у двері корпорації.— Який назад веде!
— Назад? — майор нахилився, роздув ніздрі, неначе збирався втягти в себе дрібний пил на бетонних плитах біля входу. — Немає тут ніякого зворотного сліду!
— Як же нема, а це що? — Ірка теж нахилилася й… чорно-білий світ раптом знову вибухнув розмаїттям кольорів, проте обриси навколишніх предметів утратили свою незвичайну чіткість. А сліди зникли, немовби їх і не було. І перший, чіткий, що вів геть від корпорації, і другий, пунктирний, котрий або був насправді, або ж привидівся втомленій Ірці.
— Справді немає,— погодилась відьма. — Я на картах нашому втікачеві ще одну, вечірню дорогу викинула, то тепер вона мені скрізь і ввижається. Я взагалі не дуже розумію, як саме я сприймаю цей слід. Не очима, не вухами…
Вовкулака з посмішкою глянув на Ірку.
— Просто молода ще ти! Сама себе не знаєш. Нюхом ти його відчуваєш, сестричко, нюхом, а чим же ще!
Ірка розгублено торкнулася кінчиками пальців свого носа — а нюх тут до чого? І раптом зрозуміла. Невже майор хоче сказати, що слід, за яким вона йшла весь цей час, сприймаючи його невідомо як, це був запах? Ні, але ж запахи зовсім не такі! Вони не бувають такими насиченими, майже відчутними, такими чіткими й окресленими, немовби ти їх бачиш! Запах, яка гидота! Вона що, з глузду з’їхала, зовсім незнайомого дядька-втікача нюхати! Пахне він тут, розумієш, на цілий будинок! Пристойні люди дезодорантом користуються!
Усе, що відбувалося, Ірці категорично не подобалося. Слід було визнати, що тут, у стінах корпорації Іващенка, з нею почало відбуватися щось украй дивне. А в чому річ — у самій Ірці, чи в затіяному ними розслідуванні — розбиратися не хотілось. І шалених грошей теж не хотілося: ні раніше, ні зараз. Хотілося миттю потрапити додому, впасти на ліжко й задати хропака десь до десятої години ранку. Зрештою, треба ж їй хоч інколи висипатися, а то бабця зі своїм городом і ринком зовсім замучила за канікули, от і ввижаються різні дурниці. Їй-богу, швидше б уже хоч школа почалася, аби позбутися цих польових робіт.