Закоłот. Невимовні культи

Та на кораблі у матроса, чистокровного чи ні, не має бути вільного часу. Цього неписаного правила дотримувалися на «Щасливому Журавлі» старанно — жоден, кого довелося побачити Тенгрі, не вештався без діла. Шкода, але це не стосувалося пілотів. Тренування та інструктаж займали лише незначну частину їхнього часу. Решту пілоти мали присвячувати фізичним вправам: дзюдо, кендо або сумо, заповнюючи перерви ритмічною гімнастикою, читанням інструкцій та статуту й політінформацією. Гайні, схожі один на одного дні швидко сформували стійку відразу до таких занять. Очікування ставало нестерпним. І ось нарешті — привезли заряди для «Оріона»! Це означає, що до вильоту лишилося зовсім трохи. Якась частка душі Тенгрі відчувала полегшення. Та лише частка.

Уже незабаром виліт — геть сірі будні. З тугою згадаєш їх.

Після тренажерів за розкладом був сніданок і двогодинний перепочинок. Потім — фізична підготовка. Пілоти, жуючи позбавлені смаку кульки флотського білкового раціону, безтурботно перекидалися жартами, розмовляли. Дивно — за минулі тижні вони встигли перетворитися на справжніх друзів, дізнавшись одне про одного більше, ніж інші — за ціле життя.

— Пам’ятаєш оте цуценя? — спитав Кийосі. — Воно лизнуло мене просто в губи. Так гаряче й мокро!

— Еге! В тебе було таке спантеличене обличчя!

— Це тому, що мені спало на думку… — Кийосі раптом затнувся, і усмішка зійшла з його вуст, — можливо, поцілунок дівчини схожий на це?

Усі розреготалися — так гучно, що навіть у животах закололо. Кийосі був старший за інших — йому вже виповнилося двадцять чотири. Це був тихий, сором’язливий хлопчина, який увесь свій час присвячував навчанню. Його батько загинув на бойовому кораблі «Муцу», мати тяжко працювала, щоб забезпечити родині спрожиток, молодша сестра як могла допомагала їй. А Кийосі вчився — бо більш нічого робити не вмів. Як, власне, і Тенгрі. Він міг би стати кращим учнем, але сором’язливість і замкнутість заважали йому. Він майже завершив навчання, лишаючись типовою «сірою мишею», не привертаючи до себе уваги ані викладачів, ані студентів, коли його мати важко захворіла й втратила роботу. І тоді Кийосі Огава зробив свій перший по-справжньому мужній вчинок — записався добровольцем до Спеціального Ударного Загону. Платню свою відписав родині, щиро сподіваючись, що до його бойового вильоту мати одужає й повернеться працювати на фабрику.