Закоłот. Невимовні культи
- Автор: Кузнєцов Володимир
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-617-7585-20-5
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Закоłот. Невимовні культи». Краткое содержание книги:
Одвічна дилема Людини — який шлях є істинним? Per omnia saecula saeculorum, світ без кінця — чи Bellum omnium contra omnes, війна без кінця?
На материнському кораблі «Сінано» — найстарішому та найпотужнішому представнику Об’єднаного Флоту Імперії, спалахує заколот, кривавий та безжальний. Хто розпочав його, до чого він призведе, а головне — як пов’язаний із подіями тисячолітньої давнини, що вже стали наріжним каменем історії людства?
Тенгрі нахмурився, почувши незнайому назву, але потім мимоволі глянув на лейтенанта. Той замислено дивився кудись, крізь переділки, наче намагався проникнути поглядом у безкінечну чорноту простору, що оточував «Щасливого Журавля». Раптова відвертість його глибоко вразила Тенгрі. Тепер, дивлячись на Юкіо, він бачив не лише свого командира, того, хто поведе їх у бойовий виліт. Він бачив старшого товариша, що готовий вислухати та підтримати, здатного бути щирим у своїх словах. Юкіо стрепенувся, наче звільнившись від важкої думки, і продовжив:
— Вони використовують якесь поле, здатне виводити з ладу наші електронно-обчислювальні системи. Його природи наші вчені так і не спромоглися розгадати. Збагнули лише, що воно діє на квантовому рівні. Я не дуже розумію, що воно таке, але йдеться наче про суперпозицію та парадокс спостерігача. В тебе було щось таке в курсі фізики?
Тенгрі заперечливо похитав головою.
— Хай там як, але цей пекельний витвір будь-яку складну систему керування, що наближається до Чорного корабля, перетворює на безпорадну купу деталей. Торпеди, залпові ракетні системи, рої атакуючих дронів — з таким само успіхом можна було б кидатися в них металевими болванками. Але потім стався прорив. Виявилося, що живий організм у цьому полі не колапсує, нейронні мережі зберігають здатність передавати й обробляти електричні сигнали.
— Тож надія є? — спитав Тенгрі. Лейтенант знову усміхнувся. Цього разу усмішка вийшла інакшою, не такою стриманою. Наче запитання Тенгрі прочинило якісь дверцята в душі лейтенанта, скаламутило щось, що давно вже осіло мулом на самісінькому дні його свідомості.
— Надія, кажеш? Зараз Імперії знадобляться величезні ресурси, щоб розробити нові вузли контролю та керування — і навіть більші, щоб переобладнати системи ледь не кожного корабля Об’єднаного флоту. Ресурси й час. Ресурси здобувають цивільні — на Землі та Місяці. Ми ж здобуваємо час.
— Спеціальними атаками?
— Так. Бо нині немає ефективнішого способу. Адмірал Такідзіро Онісі сказав: «Два мільярди втрат у спеціальних атаках, що їх ми принесемо в жертву, є запорукою безумовної перемоги. Для воїна Спеціального Ударного Загону не обов’язково бути пілотом. Треба лише бути готовим ціною власного життя завдати ефективного удару по ворогові». Молоді боги йдуть, ціною декількох «Карю» здатні позбавити Тисячу демонів фрегата, крейсера, ба навіть материнського корабля…
Тенгрі ошелешено втупився у лейтенанта, бо голос того змінився — став відстороненим, холодним. Змінився й погляд — зробився скляним, закляклим.
Аж раптом його обличчя перекосилося від болю, він відпустив поруччя, і, охопивши себе руками, скорчившись, наче зародок, почав падати униз, підкоряючись слабкій гравітації. Тенгрі, дарма що розгублений, усе ж кинувся за ним, намагаючись підтримати. На вилицях лейтенанта здулися жовна, напнулися на шиї жили, зуби скреготіли так гучно, що, здавалося, от-от потрощаться.
— Лейтенанте Юкіо! — скрикнув Тенгрі, коли вони опинилися на палубі. Офіцер безсило опустився на рифлену поверхню, здригаючись у судомах.
— Допоможіть! Хто-небудь! Сюди!!!
Ніхто не вийшов. Жодні з дверей не прочинилася, немов усі разом поглухли. А потім Тенгрі відчув, як сталеві лещата стискають його голову. Задзвеніло у вухах, спочатку стиха, а далі все гучніше, нестерпніше.
А потім все урвалося. Тенгрі Гаджито стояв навколішки над скрученим у корчах лейтенантом. Той був непритомним. І тоді в оглушливій тиші пролунали різкі, важкі кроки — активовані магнітні підошви по металевій палубі. Матросам ніде не дозволялося активувати магніти, окрім місць, зазначених у посадових інструкціях. Не дозволялося таке робити й пілотам та бортовій піхоті. Вважалося, що це знижує мобільність екіпажу та призводить до зайвих витрат енергетичних ресурсів корабля. Окрім вищого офіцерського складу тільки одна категорія не мала подібних обмежень. Тенгрі озирнувся — не наважившись звести погляду. Перед ним, широко розставлені, застигли лискучі гостроносі чоботи. Правий наступив на один із пари ієрогліфів «Жертовність», тож виднівся лише той, що означав «Тварина».
Дім з розбитого каменю
— Що трапилося, пілоте? — долинув згори крижаний голос. — Чому репетуєш?
Тенгрі підхопився так рвучко, що відірвався від підлоги. Опустившись, схилився в поклоні, витягши руки по швах. Перед ним височів офіцер токкейтай — худий, як чапля, з вилупленими запаленими очами та впалими щоками. В очах палали неприховані зневага й презирство.