Дванадцять китайців і жінка

Щойно відчинив двері салону, як пролунав знайомий дзвінок. Із-за портьєри раптово випірнув Карлос. Його супроводжував ледь уловимий, але нудотний запах марихуани, а очі-крижинки застигли на блідому обличчі.

Від несподіванки Феннер здригнувся.

— Що, вибираєш собі ящик? — приязно спитав він.

Карлос огризнувся:

— А тобі чого тут треба?

— Та я просто заглянув, щоби трохи поговорити з Найтінґейлом, — відповів байдуже. — Приємний чоловік, якщо зійтися з ним ближче. Щось я раніше тебе тут не бачив. Зваблюєш Керлі?

Карлос обперся об конторку.

Атмосфера ставала напруженою.

— Міллер розповідав, що ти добряче віддубасив його на баркасі, — кинув Карлос. — Не люблю бійок серед своїх...

Феннер звів брови.

— Не любиш? Ой, як погано! Але щоразу, коли Міллер при мені чіплятиметься до дами попри її волю — я його лупитиму.

Карлос зиркнув на нього.

— Рейджер також не надто високої думки про твою роботу, — додав він.

Феннер хитнув головою:

— Яка прикрість! Але я зовсім не здивований — ми з Рейджером не дуже добре ладимо.

— Але, зв'язавши все докупи, вважаю, буде краще, якщо ти якийсь час не працюватимеш на мене, — говорячи це, Карлос уважно вивчав свої доглянуті нігті.

Феннер підійшов до нього ближче.

— Добре, — погодився він. — Це мене цілком влаштовує.

Карлос скривив губи — що мало означати посмішку.

— А може, ящик доведеться вибирати саме тобі. Приємно знати, що після смерті твої побажання будуть враховані.

Феннер підійшов до нього впритул.

— Натякаєш на якийсь нещасний випадок? Аварія чи ще щось?

Карлос здвигнув плечима.

— Тепер ти знаєш уже забагато, — зауважив. — Хоча твоя інформація навряд чи допоможе копам. Мій офіс уже не там, та й тобі не відомо, де стоять мої човни і куди ми висаджуємо чинків. Чи, може, хочеш дізнатися?

Феннер кинув:

— Навіть і не пробуватиму. Знаєш, така дурня могла народитися лише в обкуреній голові.

Карлос поправив краватку.

— Мені начхати, що ти думаєш, — відрубав він і повернувся, щоб піти геть. Феннер рукою повернув його до себе.

— Я просто хочу тобі показати, хто є хто, наркомане! — сказав він і зацідив Карлосові у вилицю. Удар був несильним, одначе збив Карлоса з ніг.

Той лежав на спині, спираючись на лікті, й отетеріло дивився на Феннера. На ніжній білій шкірі почав проступати синець. Карлос щось прошипів крізь зуби, чим нагадав Феннерові якогось плазуна.

Феннер сказав:

— Ну, тепер ти затямиш — я не люблю, коли при мені говорять про смерть. Це змушує мене нервуватися. Лише спробуй щось таке затіяти! Вкоїш якусь дурницю — і я тебе дістану. І мене не зупининить уся твоя банда. Твої люди мене не цікавлять — я полюватиму на тебе.

І коли вже тебе дістану, то зігну в баранячий ріг та переламаю хребет!

Карлос повільно звівся на ноги. Коли підносив правицю до забитої вилиці, рука тремтіла.

— Вали звідси, — звелів Феннер. — Біжи додому і випий чогось міцненького — тобі зараз без цього ніяк.

Без жодного слова Карлос вийшов і зачинив двері.

Найтінґейл за спиною у Феннера мовив:

— Ти зробив велику дурницю.

Феннер не знав, як довго той простояв, спостерігаючи за ними. Темні окуляри приховували очі, проте було видно, як великі краплини поту стікали обличчям Найтінґейла.

Феннер запитав:

— Чому ж ти не допоміг тому шмаркачеві звестися на ноги, якщо так його любиш?

Найтінґейл виставив дрібні, мов намистинки, зуби.

— Зовсім я його не люблю, — відповів, і голос його нагадував писк. — Та все одно, тобі не слід було цього робити...

— Проїхали, — махнув рукою Феннер. — Рано чи пізно хтось мусив стукнути того наркомана по довбешці. Він вважає себе великим босом у цьому кублі.

— Воно так і є.

— Як глибоко ти загруз у цьому болоті?

Найтінґейл зробив виразний жест. Обвів рукою все довкола себе й стенув плечима.

— Усе це — його. Я — лише прикриття Карлоса.

Феннер пробурчав:

— То ти гаруєш на нього, бо не маєш нічого свого?

Найтінґейл кивнув:

— Звісно, мені ж треба якось жити.

— А Керлі? Яка її роль?

Після цих слів його короткозорі очі зблиснули.

— Не вплутуй її в це.

Феннер зауважив:

— Але ж вона «запала» на Карлоса.

Найтінґейл зробив два непевних кроки до Феннера і спробував поцілити йому лівою рукою в шелепу. Але такий миршавий чоловічок, як Найтінґейл, не мав для цього достатньо сили, тому Феннер навіть не похитнувся.

І просто порадив:

— Облиш це. Ти — не моєї вагової категорії.

Найтінґейл намірився зробити ще удар, натомість поліз у кишеню. Феннер мимохіть зацідив йому між ребер. Охнувши, супротивник осів на коліна і завалився на бік, дістаючи при цьому пістолет. Феннер зробив крок уперед і наступив тому на зап'ястя. Зброя ковзнула підлогою і зупинилася на килимі. Феннер, нахилившись над Найтінґейлом, і смикнув його за комір.

— Я ж казав тобі — облиш.

І легенько трусонув чоловічка.

— Якщо не віриш мені, тобі невдовзі доведеться повірити комусь іншому. Але я ніколи більше не битимуся з тобою через якусь там жінку.