Вежі і кулемети. Спогади з Дивізії і большевицького полону

Чому? Де причина цього, що одинока за всю війну наша спроба включитися активно у вир подій, що рішатимуть нашу долю, може, на століття, закінчилася такою страшною невдачою? Чому саме під пам'ятником галицького відродження, під Білою Горою Шашкевича, мала наступити ця катастрофа? Що сталося з 12 тисячами галицької молоді, які не вернули з-під Бродів? Чи «варто» було, чи «не варто»? — ось питання, на які мусимо відповісти своєму суспільству ми, живі учасники брідських подій.

Насамперед, попробую подати загальну характеристику подій липня 1944 року. Здаю собі справу з моїх малих компетенцій у цьому напрямі: що ж може написати стрілець про операції свого корпусу, чи дивізії. Але думаю, що, з огляду на все таки невелике число живих добровольців «першої» дивізії, спомини, завваги, думки кожного з них можуть причинитися до висвітлення неодного. Тому саме вважаю своє ризико оправданим. Позиція 13 корпусу «Фестер Пляц Броди», боронена «Прінц Ойґен Штеллюнґом», являла собою довгу, вузьку кишку вздовж шоси Ожидів-Броди, з декількома довколишніми селами обабіч шляху; ідеально надавалася до всяких окрилюючих маневрів та окружень: одне таке окруження відбулося весною 1944 року. Тоді Броди були відтяті 2 тижні від запілля. 13 корпус — з'єднання під оглядом людського матеріялу неповновартісне, без важкої зброї, абсолютно не був приготований на відпір атаки, переведеної модерними середниками. Щонайменше один генерал з цього корпусу мав до діла зі зрадою; він же, здався у большевицький полон і підписав відому заяву кількадесятьох генералів до німецького народу, що закликали до припинення війни. З цілого східнього фронту систематично вибирано більш боєздатні частини та висилано їх до Франції. У большевиків натомість піхоти й важкої зброї, зокрема танків та авіяції, було подостатком. Далі, вони горіли жадобою помсти і відплати; вони мали на своєму боці рік перемоги та, в останніх днях, успіхи офензиви на середньому відтинку. В сумі, большевики переважали на цілому фронті, а на брідському відтинку зокрема і морально, і матеріяльно. Тому теж, коли вони рушили, стриму їм не було, вони йшли, доки хотіли.

Яке ж місце у співвідношенні сил мала дивізія? Як казала колись народня пословиця, що «без двох війна буде», так можна сказати в умовинах модерної війни, — що без одної дивізії війна теж обійдеться. Дивізія вирішального впливу ні на успіх, ні на невдачу не могла мати, і не мала. Правда, дивізія теж де була беззакидною бойовою одиницею, але її браки були основно різні від браків німецьких дивізій. Ці браки мали свій засновок уже в системі творення дивізії, якщо тут взагалі можна про цю систему говорити. Бо всі німецькі організаційні прийоми, що торкалися дивізії, носили ознаку імпровізації та припадковости. Німецькі організаційно-військові та цолітичні потягнення довели до цього, що дивізія перемінилася в курйоз, «Міттельдінґ» між німецькими та нашими очікуваннями, не вдоволяючи ні одних ні других.