Вежі і кулемети. Спогади з Дивізії і большевицького полону
- Автор: Грицак Павел Евгеньевич
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Cicero
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вежі і кулемети. Спогади з Дивізії і большевицького полону». Краткое содержание книги:
Пізніше авторові вдалося передістатися до Мюнхена та зустрітися зі своєю родиною. На жаль, «з багатьох причин, не довелося докінчити спогадами той цікавий проміжок його молодого життя», — спогади уриваються в Перемишлі, з весни 1946 року…
Спогади Павла Грицака складаються з двох частин: перша — вишкіл і формування Дивізії, битва під Бродами в липні 1944 року; друга розповідає про півтора роки у совєтському полоні, несподіваний вихід з нього та повернення на рідні землі.
До уваги читачів: події відтворені у спогадах «на горячо»: останній розділ книги датовано серпнем 1947 року, тобто невдовзі після того, як щасливо завершилася одісея автора.
Та на тлі назріваючих подій, цей епізод більшого відгуку не міг збудити. Положення на фронтах комплікувалося. Большевицькі наступи на відтинку 13 Корпусу продовжувалися і міцніли. Вже 15 липня, ми мали вістку від наших господарів, у яких ми квартирували, що большевики відтяли нас від Львова до Красного. Положення було доволі неясне, потяги між Ожидовом і Львовом перестали курсувати. Одначе про справжнє окруження тоді ще не можна було говорити. Це, мабуть, лише прорвалися туди большевицькі танки, одначе загроза відрізання нас від заходу була реальна.
Судячи з вісток, що приходили зі штабу дивізії, і усних коментарів до них, які доволі щедро приносив командир дивізіону, командування не дуже зворушувалося повагою ситуації. Від зими 1943-44 рр. окруження, менших чи більших розмірів, були нормальними явищами на східньому фронті і німці до них, так сказати б, звикли, хоч вони часто коштували їх великих втрат у людях і, головно, матеріялі. Тому теж і в нашому випадку ще не було слідно будь-яких драстичних заряджень.
Та вже 17 липня прийшла вістка зі штабу дивізії, що відтинок Ожидів-Красне находиться під сталою контролею большевицьких танків. Всяка сполука зі Львовом була відтята. Існувала ще тоді сполука з Золочевом, де йшли важкі бої з наступаючими большевиками.
Ось так були доложені основи під брідську катастрофу. Вечером 18 липня нам стало відомо, ща вночі з 18 на 19 липня відбудеться евакуація Бродів. У зв'язку з безперестанним зростом большевицьких наступів, що в багатьох місцях посунулися вперед вздовж шоси Броди-Львів, командування 13 корпусу ствердило неможливість дальшого вдержання міста і видало приказ про евакуацію. Цього ж вечора ми мусіли нав'язати зв'язок з нашою батеріею, яка була, розташована в призначеній до евакуації околиці. Їздив я туди зі згадуваним «уша» Вальом, і щойно тоді кинулася нам у вічі в цілій яскравості вся повага ситуації. Наш «швімваґен» з трудом виборював собі шлях затрасованою до послідних меж дорогою. Маса вермахтівської піхоти безладно відпливала на захід. Вражав брак усяких моторизованих частин, про танки не було й мови. Крім тяжких ґранатометів нового зразку ҐР 43 та де-не-де легких гавбиць, не видно було жадної важкої зброї.
Деморалізація відступаючих мас поробила явні сліди на таких, колись певних перемоги, вояках. Хоч загал вермахтівського вояцтва ще слухав приказів офіцерів, жовніри ще старалися забирати з собою військове майно, а німецькі фронтові частини ставили завзятий спротив, очевидним було, що ніхто вже не вірить у можливість успішної оборони, всім ішло тільки про спасіння власної шкури. Відворот, що тривав уже подекуди більше як рік, витиснув своє п'ятно на психіці німецького вояка. Цей вояк стратив свою найкращу прикмету, що робила його колись непереможним — віру в перемогу.
Цього ж дня зустріли ми перших розбитків із дивізійних піших полків. Вони всі оповідали одне й те саме: галичани ставили завзятий спротив, який однак, без підтримки важкої зброї, був мало ефектовний. Большевики атакували масами піхоти, танками і сотками літаків. Зокрема большевицькі гармати й ґранатомети ширили стустошення в лініях піхоти. Зачали псуватися відносини з німецькими частинами, які сподівалися від галичан невідомо чого, а тепер, під час загального відвороту, вбачали в галичанах виновників невдачі. Йшли чутки про повне розпорошення куреня фюзилєрів та сильне пощерблення 30 полку.
Наша полева артилерія ще не втягнулася у загальний хаос. По дорозі було видно, там і тут, галицькі батерії в акції. Після довших перипетій ми таки знайшли нашу тяжку батерію. Її вже досягнула вістка про загальний відворот, та нелегко було цей відворот перевести, бо брак транспортних середників був катастрофальний: батерія з чотирьох гармат та з важким «командо-геретом»[50] мала лиш одну «цуґмашину», яка тягала всі гармати по черзі. Решту «цуґмашин» мали заступити важкі тягарові авта, що надавалися до цієї цілі хіба лиш на ідеально добрій дорозі. Зрештою, тоді почало вперше бракувати і стрілен і погінних матеріялів. Адютант Еміхен, що тоді заступав пор. Камера, на становищі командира батерії старався дістати «цуґмашини» від вермахтівських частин, але ті, звичайно з усмішкою, відмовляли. Ситуація ставала прикра, бо саме минали нас останні відступаючі частини. Та в останній прямо хвилині витягнула працьовита «цуґмашина» останню гармату на добру дорогу з твердою поверхнею, і батерія поїхала на нову позицію.
[50]
Устаткування.