Попіл снів
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: «Український письменник»
- ISBN: 5-333-01210-5
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Попіл снів». Краткое содержание книги:
Працівникам прокуратури, міліції і Служби безпеки України доктор Аля (так звуть жінку-генерала) повідомляє, що з надзвичайно секретного «наукового» об'єкта (він підпорядкований таємним службам Москви, тому про нього в Києві не знало навіть колишнє Політбюро) зник піддослідний, майор авіації Чуйко, наділений страхітливою здатністю вбивати всіх, хто йому присниться. Доктор Аля в паніці. Вона втекла зі своєї дачі саме сюди, сподіваючись, що радіаційний захист на пульті саркофага якоюсь мірою може вберегти її від всепроникаючої енергії мозку майора Чуйка. Та це не порятунок. Майора треба негайно знайти, затримати. Інакше може статися катастрофа.
Він з'їздив додому, прийняв душ, поголився, надягнув свіжу сорочку, спати від збудження не міг, просто так сидіти в непривабливій холостяцькій квартирі не хотілося, і Винокур знову поїхав на роботу.
Там йому повідомили, що його розшукує начальство.
— З'явитися на ясні очі чи повідомити про присутність?
— Це вже ваша справа.
Винокур знав, як генерал не любить лакиз, що без потреби висиджують у приймальні, тому зв'язався з ним по внутрішньому телефону.
— Ви що — не вдома? — здивувався генерал. — Навіть не відпочили?
— Якось не можу знайти собі місця. Надто вже незвичайна справа.
— А в мене тут якраз по цій справі… Могло б і підождати, та вже раз ви тут… Набридає з самого ранку якийсь шизофренік… Відставник, живе десь під Києвом, приїхав електричкою спеціально, щоб розповісти про того, кого ви розшукуєте.
— Про майора Чуйка?
— Ніби так.
— Звідки ж він може знати? Про це ще ніхто…
— Це вже ви самі, коли схочете, можете його розпитати. Він, щоправда, добивався неодмінно до мене, але я сказав, що це у вашій компетенції.
— Він у бюро перепусток?
— Гуляє по Києву. Завтра підвищення цін, він сказав, що зайняв чергу за сметаною. Купить сметану — з'явиться. Замовте йому перепустку. Черговий по управлінню знає його прізвище…
Відставника Винокурові довелося ждати допізна. Міцний чолов'яга, на піджаці чотири ряди орденських планок (Винокур налічив два ордени, решта — медалі), щоки в склеротичних рум'янцях, зуби — вставні, з нержавійки, очі без окулярів, але підсліпуваті. Не дуже милостива природа до людини.
Недаремно ж застерігав Іван Володимирович Мічурін, що не треба ждати милостей від природи.
— Турченко! — відрапортував відставник. — Теж майор, як і ви, і такої ж служби, але фронтової. СМЕРШ, коли доводилося чувати.
— Чували й про СМЕРШ, і про дещо інше, — запрошуючи його сідати, сказав Винокур. — А як із сметаною? Дістали?
— Ви вже й про сметану знаєте?
— Така служба.
— Хіба в цих спекулянтів чесний чоловік щось може купити? Півдня стирчав у черзі, а дійшло до мене — сметана кінчилася!
Винокур навіть з деяким співчуттям дивився на побитого склерозом колишнього смершівця. Скільки невинних душ відправив на той світ, нікому не прощав ні провин, ні слабкості духу, а сам не може здолати навіть такої примітивної пристрасті, як любов до сметани.
— З сметаною з'ясували, — сказав він. — Тепер я вас слухаю.
— Ви ведете справу майора Чуйка? — видовжуючи шию, щоб для більшої таємничості прошепотіти Винокурові мало не в саме обличчя, спитав Турченко.
— Давайте зайдемо з іншого кінця, — порадив Винокур, — не ви мене питайте, а я спитаю вас. Вам щось відомо про майора Чуйка?
— Так точно. Відомо.
— Звідки? Про це знають тільки службові особи.
— Я… У мене… — відставник затикав-замикав, нарешті продерся крізь хащі свого склерозу, випалив: — Я зустрів майора Чуйка в новорічну ніч, коли він ішов з лісу!
— Так. Кажете, в новорічну ніч. Де це було?
— В Ірпені. Я там живу. Мій будинок навпроти дамби. Я вийшов поглянути… П'яні, всяке буває… Ну, постояв трохи. Хтось наче йде від річки. Ну, я, щоб не той… Замаскувався, перейшов у тінь… Льотчик, все як в розшуково-оперативному, значить… З лісу, з того боку… Перейшов, значить, дамбу і сюди, в посьолок… Ну, і…
— Він ішов од електрички?
— Та ні! З лісу. Електричка — це з другого боку. А він пішки. Хто ж сідатиме в електричку при такій оперативно-розшуковій, значить?..
— І ви переконані, що то був саме майор Чуйко?
— А хто б же то був? Він сам і був. Погуляв у лісі і пішов у свій санаторій.
— Тепер давайте повернемося до мого першого запитання, — сказав Винокур. — Звідки вам стало відомо, що ми розшукуємо майора авіації Чуйка?
— Звідки? Та це вже всім…
Винокур застережливо підніс руку.
— Не треба про всіх. Не всі, а тільки ті, кому треба.
— Ну… Ну, сказать вам по секрету, від зятя… Він у міліції… Ну, вчора прийшов і каже: опаснійший преступник майор авіації Чуйко, і щоб нікому, каже, бо совершенно секретно під лічную отвєтствєнность…
— І тоді ви згадали про новорічну ніч…
— Бдітельность должна буть і в незалежній державі Україні! — випалив Турченко. — Чи як ви понімаєте?
— Так, як треба, — невизначено відповів Винокур, підводячись, щоб потиснути руку відставникові. — Дякую за допомогу, пане Турченко. Не заперечуєте проти «пана»?