Попіл снів
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: «Український письменник»
- ISBN: 5-333-01210-5
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Попіл снів». Краткое содержание книги:
Працівникам прокуратури, міліції і Служби безпеки України доктор Аля (так звуть жінку-генерала) повідомляє, що з надзвичайно секретного «наукового» об'єкта (він підпорядкований таємним службам Москви, тому про нього в Києві не знало навіть колишнє Політбюро) зник піддослідний, майор авіації Чуйко, наділений страхітливою здатністю вбивати всіх, хто йому присниться. Доктор Аля в паніці. Вона втекла зі своєї дачі саме сюди, сподіваючись, що радіаційний захист на пульті саркофага якоюсь мірою може вберегти її від всепроникаючої енергії мозку майора Чуйка. Та це не порятунок. Майора треба негайно знайти, затримати. Інакше може статися катастрофа.
Вміння обеззброювати ворогів ще до того, як вони проголосили себе ворогами, — блискуче вміння! Оксана не могла не захоплюватися доктором Алею. Це тільки впертий і неповороткий у своїй впертості чоловічий світ вважає жінок дурними і заздрісними, а насправді вони такі, як леді Макбет або доктор Аля.
— Згода, — сказала вона. — Вдячна вам за довір'я.
9
Валерій Винокур не давав урочистих обітниць перед доктором Алею, не малював райдужних планів, бо відомство, до якого він належав, привчає своїх співробітників до стриманості й скромності в словах і запевняннях, вважаючи за краще надолужувати все діями.
Він попросив Івана Трохимовича підкинути його до місця служби (діяти треба негайно), подякував генералові й водієві, пересвідчився в чергового, що вже прийшла з Чорнобиля чергова службова машина, яку він брав, і пішки, без ліфта, піднявся, перестрибуючи одразу по два й три східці, на свій поверх.
Свято не свято, а чергові служби їхнього відомства діяли. Розвалився Радянський Союз, голова колишнього КДБ Крючков сидів у Матроській Тишині, на Луб'янці звалили пам'ятник Дзержинському; незалежні держави, якими стали колишні радянські республіки, утворили СНД, Україна ліквідувала КДБ і створила Службу національної безпеки, але все, що треба було зберегти, було збережене, потрібні зв'язки підтримувалися, обмін інформацією тривав, нові кордони (хай навіть умовні) не ставали на перешкоді спільним діям, коли в цьому виникала потреба, одне слово, все було як у давньому солдатському жарті: солдат спить, а служба йде.
Винокур одразу зрозумів, якою близькою була до істини Оксана з її формулою паніки. Знав він також, що широкомасштабна акція, якою похвалявся шановний Іван Трохимович, дасть нульовий результат. Надто вже унікальний випадок перед ними і надто багато тут недомовок, таємничості і… злочинності не в імовірних діях цього нещасного Чуйка, а в діях самої доктора Алі і її покровителів.
Найдивніше, що про її відомство ніхто в них не знав. А колишнє українське Політбюро знало? Навряд. Про нинішнє керівництво державою аж до самого Президента навряд чи треба й говорити. Їм і на гадку не спадає, які ягідки можуть визрівати довкола під засекреченими штучними сонцями, запаленими такими московськими генералами, як той Сосин, що несподівано повісився цієї новорічної ночі, а швидше за все примушений повіситися отим загадковим Чуйком, коли його мозок справді володіє такою страшною силою.
Помста за колонізацію наших душ і нашого розуму!
У служби, на якій перебував Винокур, вироблено усталені, перевірені способи розв'язання найнесподіваніших проблем. Усі проблеми зводяться зрештою до двох найменувань: події і люди. Подію треба вивчати, аналізувати, кваліфікувати, оцінюівати. Людину — найперше простежити від її народження до моменту, коли вона стала предметом зацікавленості, і вже на цій прямій лінії шукати точку (чи точки) відхилення від прямої.
Отож треба було украсти якнайдокладніше досьє на майора авіації Чуйка Василя Васильовича.
Доктор Аля дала Винокуру примірник ксерокопії з особистої справи Чуйка, яка прийшла слідом за ним, з його військової частини, де, мабуть, були впевнені, що їхнього товариша взяли на лікування. Зрештою, їх ніхто не питав. Спершу забрали самого Чуйка, помітивши чи запідозривши в ньому феноменальні здатності, а тоді звеліли передати його справу. Мабуть, робив це все отой повішений генерал Сосин, це можна з'ясувати згодом, як і ряд інших деталей.
Винокур побіжно переглянув особисту справу Чуйка, там було все що треба: рік і місяць народження, батьки, рідні, освіта, сімейний стан, проходження служби, нагороди, подяки, характеристики, документи про стан здоров'я, бо цього щоразу вимагав характер Чуйкової служби…
Інший на місці Винокура цілком вдовольнився б тим, що мав під рукою. Названо всі дальні й ближні гарнізони, де проходив службу Чуйко, від льотного училища до спеціального підрозділу, де освоювали найновішу суворо засекречену бойову техніку. Що тут іще роздумувати? Уточнити адреси, розіслати повсюди шифрограми з інструкціями і, склавши руки, спокійно ждати, де затримають втеклого майора Чуйка, бо за всіма писаними й неписаними законами чоловік вертається тільки туди, де вже був, намагається сховатися неодмінно в тих місцях, які знає (невідомість відлякує всіх: і винних, і невинних), при цьому треба пам'ятати, що дурень спробує ховатися одразу, тобто найближче від місця свого випадкового визволення, а розумний дбатиме тільки про те, щоб опинитися якомога далі звідти, хоч би на яку небезпеку йому довелося наражатися. Чуйко, поза всякими сумнівами, наділений надзвичайним інтелектом, може, й нелюдської сили, тому до нього слід ставитися з найвищою повагою і відповідно прогнозувати його вчинки теж за найвищими критеріями. Він міг кинутися навіть у найвіддаленіший з гарнізонів, де йому доводилося служити!