Попіл снів
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: «Український письменник»
- ISBN: 5-333-01210-5
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Попіл снів». Краткое содержание книги:
Працівникам прокуратури, міліції і Служби безпеки України доктор Аля (так звуть жінку-генерала) повідомляє, що з надзвичайно секретного «наукового» об'єкта (він підпорядкований таємним службам Москви, тому про нього в Києві не знало навіть колишнє Політбюро) зник піддослідний, майор авіації Чуйко, наділений страхітливою здатністю вбивати всіх, хто йому присниться. Доктор Аля в паніці. Вона втекла зі своєї дачі саме сюди, сподіваючись, що радіаційний захист на пульті саркофага якоюсь мірою може вберегти її від всепроникаючої енергії мозку майора Чуйка. Та це не порятунок. Майора треба негайно знайти, затримати. Інакше може статися катастрофа.
— Будьте як удома, прошу, — вела вона гостей (знов «шлюзами», та нарешті в нормальне людське житло, хоч і заховане глибоко чи то під землею, чи під водою, — розташовуйтеся в моїй вітальні, ми зараз найперше повинні випити за Новий рік, тоді вирішимо наші справи, опісля я можу показати вам свій «Затишок», тут усе доволі скромне, але є все необхідне і для роботи, і для спочинку: кабінет, лабораторія, книгозбірня, звісно ж, опочивальня, всі допоміжні служби — кому треба помити руки, ось тут. WC, або, як жартують на Заході, Вінстон Гергіль, теж там…
Шампанське було з Криму, «Новый свет», марочне, брют, Оксана ніколи й не пила такого, навіть не чула про його існування, але змовчала, щоб не осоромитися, бо слідчий не може чогось не знати, слідчі зобов'язані знати все!
Після тостів і деякого розслаблення від шампанського доктор Аля, попросивши пробачення за те, що покине гостей самих, вийшла з так званої вітальні (розкішні старовинні меблі, килим ручної роботи, картини в тяжких коштовних рамах, бронза, порцелянові вази) і повернулася за деякий час, тримаючи в руках звичайну казенну теку, з тих, що в них кадровики зберігали (та й досі зберігають) особові справи.
— Тепер, друзі мої, — сказала вона, сідаючи за великий різьблений стіл, уставлений дорогим кришталем, — прошу сідати ближче, щоб усім нам разом…
Недбалим жестом, не остерігаючись розбити щось з цінного посуду, вона відгорнула бокали, поклала на звільнене місце течку, розв'язала поворозки.
— Ось перед вами фотографія, — показала доктор Аля знімок молодого круглоголового чоловіка, дуже гарного, з незвичайними, розіскреними очима, — це майор авіації Чуйко Василь Васильович. Він тривалий час перебував у Центрі на дослідженні й лікуванні. Перебував на особливому режимі, в абсолютній ізольованості від… Ну, це несуттєво. Головне. Цієї ночі, коли тут сталося… Я ще не можу сказати, що і чому сталося… Отже, коли з Центру втекли всі піддослідні, Чуйко втік разом з усіма, хтось допоміг йому втекти, хоча це теж несуттєво. Головне ось що. Цей Чуйко володіє жахливою здатністю надприродної сили: він може тільки дією свого мозку вбити будь-яку людину і взагалі будь-яку кількість людей одразу або послідовно, відстань при цьому не має значення, час так само. Захист можливий тільки на космічному рівні, як у космонавтів у їхніх апаратах. Ну, — тут вона дозволила собі усміхнутися, — і на віллі «Затишок», відповідно обладнаній.
Іван Трохимович навіщось поторкав свої генеральські погони.
— Не доводилось, — сказав він, — досвід, самі розумієте, якийсь маю, але з такими злочинцями ще не доводилося…
— Я теж уперше чую, — розвів руками Винокур, — страшенно скидається на фантастику. Хоч теж не зустрічав, не доводилося читати.
Оксана добре знала, чому не доводилося: тупий, лінивий, книжок не читає, ні письменників, ні героїв творів не запам'ятовує…
— Це щось ніби «Мобі Дік» Мелвіла? — сказала вона.
— У Мелвіла здатністю заманювати капітанів китобійних суден в місця катастроф наділено мозок кита, — пояснила доктор Аля, — сам мозок не вбиває, а тільки спровоковує людські загибелі. Там просто якась стихійна зла сила, більше символ зла, ніж саме зло. А тут зло втілене і наділене фантастичною енергією нищення. Чуйко, це вже я сказала, може вбити будь-кого за власним вибором, навмисне, а також цілком несвідомо, навіть проти своєї волі, для цього треба тільки одне: щоб ця людина чи ці люди… Чуйкові приснилися… І особливо підкреслюю: цей мозок не визнає ні керування ним, ні контролю… Він стихійний, може, справді, як у Мобі Діка.
— Тоді цей Чуйко не злочинець, а просто нещасна, хвора людина? — вигукнула Оксана.
— Тому він і перебував у нашому Центрі, — пояснила доктор Аля, — але про це можна поговорити згодом. Зараз для нас головне: зробити все, щоб цей чоловік не накоїв великого лиха. Я зовсім не хочу, щоб його називали злочинцем, звіть його просто нещасним, трагічною особистістю, найупослідженішим представником людського роду… Мені здається, він і сам згодився б так себе назвати… Але його страшна сила на свободі, а цього не можна дозволити. Під загрозою, повторюю, весь рід людський, винятків ні для кого: ні для президентів, ні для фельдмаршалів, ні для красунь, ні для мільярдерів, ні для матерів, ні для дітей…
— Як я зрозумів, — зауважив Іван Трохимович, — наше завдання ізолювати не цю силу, а її носія. Так? А вже силу ви, докторе Алю, зумієте приборкати, як робили це досі?
— Саме так, генерале, — ствердно закивала доктор Аля. — Саме так!
— Тоді немає нічого простішого! Ми негайно звертаємося до засобів масової інформації: тебелачення, радіо, преса, — даємо команду по своїх каналах, національна безпека, сподіваюсь, використає свої канали й можливості, прокуратура поможе. Так, товариші, чи то пак — панове? — вже перебираючи справу до своїх досвідчених рук, впевнено пророкотав генерал.