Попіл снів
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: «Український письменник»
- ISBN: 5-333-01210-5
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Попіл снів». Краткое содержание книги:
Працівникам прокуратури, міліції і Служби безпеки України доктор Аля (так звуть жінку-генерала) повідомляє, що з надзвичайно секретного «наукового» об'єкта (він підпорядкований таємним службам Москви, тому про нього в Києві не знало навіть колишнє Політбюро) зник піддослідний, майор авіації Чуйко, наділений страхітливою здатністю вбивати всіх, хто йому присниться. Доктор Аля в паніці. Вона втекла зі своєї дачі саме сюди, сподіваючись, що радіаційний захист на пульті саркофага якоюсь мірою може вберегти її від всепроникаючої енергії мозку майора Чуйка. Та це не порятунок. Майора треба негайно знайти, затримати. Інакше може статися катастрофа.
— Не зовсім, — спокійно промовила Оксана, — все набагато складніше, Іване Трохимовичу.
— Що ви маєте на увазі, Оксано? — повернулася до неї доктор Аля.
— Я маю на увазі закон паніки.
— Оксано, не сміши людей! — вигукнув Винокур. — Який закон паніки? Що ти вигадуєш? Паніка — це стихія, вона не має законів!
Оксана вперто нахилила голову.
— Закон паніки полягає ось у чому: все, що повинно бути відоме людям, стає відоме негайно і всім, хоч би для цього довелося перевернути світ!
— Це скорше не закон, а формула, — внесла уточнення доктор Аля.
— Гаразд, хай буде формула паніки.
— Формули вимагають пояснень і роз'яснень. Ви могли б це зробити?
— Будь ласка. Я не питаю, скільки було піддослідних у вашому Центрі. Але щойно ми в БТР проїздили по території і бачили головний корпус. Візьмемо тільки видиму частину айсберга. Там десять поверхів. Під землею може ще бути і десять, і всі двадцять поверхів, але ми беремо десять видимих. Кожен поверх — десять палат, крім усіх інших приміщень: лікарських кабінетів, процедурних, маніпуляційних, лабораторій, харчоблоку… Коли в палаті по одному хворому, то й то ми маємо сто чоловік. Тепер уявіть собі: кілька годин тому сотня піддослідних, хворих чи просто ув'язнених, розбігається по місту з тримільйонним населенням, столиці держави, яка має зв'язок з усім цивілізованим світом. Які наслідки?
Доктор Аля нервово ламала свої пальчики. Досі розмовою володіла тільки вона, і там, на пульті, і, звісно ж, тут, у себе. Ще нікому вона не дозволяла, завдяки своїй витонченій шовковій диктатурі, говорити так довго і так непоштиво-брутально.
— Помиляєтеся, Оксано, — щосили намагаючись зберігати ласкавість у голосі, зауважила доктор Аля, — у нас не палати, а бокси.
— Ну, ясно ж. Бокс — це скринька, у вас секретний об'єкт, тобто «поштова скринька номер такий-то». Але боксів може бути ще більше, ніж палат, тобто моя цифра сто може бути відповідно теж збільшена, хоч досить і ста, й десяти, навіть одного! Закон чи формула паніки діятиме безвідмовно й невідворотно!
— І які ж наслідки? Що може стати на заваді здійснення плану, запропонованого Іваном Трохимовичем? — поцікавилася доктор Аля.
— Наслідки передбачити нетрудно. Уявімо собі, що ось ви, доктор Аля, диктор телебачення. З вашою зовнішністю — тут нічого незвичайного…
— Ви мали на увазі свою зовнішність, Оксано, — підказала доктор Аля.
— Дякую за комплімент. Припустимо, що диктором я. Згідно з уже відомою вам формулою паніки я вже знаю про Чуйка. Може, ще не все, але щось уже чула. І тут мені приносять фотографію Чуйка і текст повідомлення. Треба показати телеглядачам фотографію і прочитати текст. Мене на екрані бачать мільйони, бачить також Чуйко. Може бачити. Що далі? Негайна помста. Я снюся Чуйкові, і він розправляється зі мною. Стане диктор рискувати життям? Не думаю. Ще вчора нас лякали абстрактним гуманізмом, абстрактним героїзмом не треба й лякати: він не потрібен нікому і просто аморальний, коли не смішний. Дикторам телебачення уподібняться всі: працівники радіо, преси, службові чини міліції, навіть усі ті, кому звелять виконати найпримітивнішу акцію: наклеїти на дошку оголошень повідомлення про розшук і негайне затримання (аж до застосування крайніх заходів) особливо небезпечного злочинця Чуйка В. В.
— Перебільшення, шановна Оксано, перебільшення, — заспокійливо прогудів міліцейський генерал, — масові засоби, може, й утримаються, бо тут же то свята, то вихідні, зате по наших каналах… Все без шуму і зайвої огласки, все як належиться… Докторе Алю, запевняю вас…
— Я вам вірю і надіюся на вас, — потрясла його тяжку правицю доктор Аля. — Надто що йдеться про безпеку… Ви самі розумієте, які тут масштаби!..
— То, може, дозволити мені, на гаючи часу, вже й відкланятися, щоб… Фотографію і довідочку я зміг би?..
— Очевидно, мені так само краще — до свого відомства?.. — підвівся Винокур.
— Хвилиночку терпіння, друзі мої, — заспокоїла їх доктор Аля. — Зараз я приготую вам ксерокопії. Своєрідне маленьке досьє. Щоб не гаяти часу, ви одразу можете передати своїм службам по факсу… Номери факсів у мене є в інформаційній службі. Все це просто. Нам треба буде тільки перейти до апаратної. Ну, а тоді… Я не маю права затримувати вас, самі розумієте — це межувало б зі злочином… Але… Оксано, ви зрозумієте мене як жінка. В таку хвилину зоставатися тут самій… Могла б я просити вас розділити мою самотність? Хай чоловіки приступають до виконання своїх нелегких службових обов'язків, а ми з вами… Надто що ваша посада — це діяльність суто індивідуальна, власне, так само, як і моя, робота науковця. Я ознайомлю вас докладніше з усім, що стосується феномена Чуйка, це допоможе вам у ваших мозкових атаках на проблему… То як, згода?