Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби
- Автор: Издрык Юрий Романович
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Лілея-НВ
- ISBN: 966-7263-73-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби». Краткое содержание книги:
Пошуки власного «я» та ненастанні мовні експерименти відтворюють «історію хвороби» головного героя, яка тісно переплітається з історією його кохання і є, по суті, ще однією інтерпретацією Історії як такої.
Високий романтизм та нещадна іронія, філософські забави і чорний гумор — ось компоненти, з яких автор готує свій черговий текстовий коктейль.
* * *
Я не повинен був писати цієї книги.
Мені просто не потрібно було писати цієї книги.
Мені в жодному разі не можна було її писати.
Але я сяк-так протримався лише чотири роки. Один рік і кілька місяців, якщо говорити відверто. Однак весь цей час я носив її в собі — банальність неймовірна. Та вагітна голова гірша за неплідне лоно. Весь цей час, — коли вже послуговуватися гінекологічними аналогіями, — тривали затяжні пологи, а на кесарів розтин мозку я не погодився.
Шкода, звичайно, що немовля виявилося мертвонародженим. Ця книга жила, поки не виявилася записаною. Тепер — це чергова маленька стосторінкова труна, яку доведеться, мабуть, разом із іншим мотлохом таргати на спині аж до Судного Дня.
Сподіваюся, безкоштовний громадський адвокат, якщо й не виявиться фахівцем, то принаймні спроможеться на просте людське співчуття, навіть, коли воно не матиме жодного юриспрудентського обґрунтування.
Приємних сновидінь.
А в т о р
* * *
Художнє оформлення автора
Я, на жаль, позбавлений подібної стійкості. Та й ціпка в мене немає. А чоловік без ціпка, як солдат без батьківщини, голий вася[23]. Тому я щоранку приїжджаю сюди саме тими трамваями, яких так не любить Марсель-Болеслав-Джеймс, і з приємністю чекаю пані докторку. Її поява швидкохідна, терапевтичний погляд уважний, майже чуйний. Ну а потім — згаданий вже запах спирту і голки — о! — багато, дуже багато голок.
Кожного разу пані докторка встромлює їх в якісь інші, тільки їй відомі точки і кожного разу дивується, що я не засинаю. Їй чогось дуже хочеться, аби я поринув у сон, наїжачений голками, як дикобраз, надико вражений, немов їжак.
— Ви знаєте, це дуже дивно, що у вас не виникає сонливості. Коли до мене приходила Стефанія, — вона відразу засинала. Покладе голову на руки, волосся розкішне по столу розсиплеться…
Я намагаюся згадати розкішне волосся Стефанії. Навіть не саме волосся — тільки доторки до нього. Ці доторки завжди живуть на пучках моїх пальців. Але голки не дають зосередитися. Стефанія, невсипуще чудо світу. Стефанія, яку я пам'ятаю устами, долонями, тілом, слухом, нюхом, зором, потом, сіллю, кров'ю, суттю. Кожен дотик до неї я носив на собі тижнями, мов опік. Стефанія.
Я намагаюся не згадувати її розкішного волосся, її доторків, її опіків, її безсоння. Інакше мені довелося б позаганяти собі голки — ці мініатюрні рапіри — по самісінькі руків'я, а це безперечно засмутило б пані докторку.
— Стефанія дуже чутлива й вразлива, — кажу я.
— Дуже добре, коли людина чутлива, — відповідає пані докторка.
(Цікаво, для кого ж воно добре, — виникає закономірна думка. В кожному разі напевно не для самої людини. Напевно вже не).
— Ви знаєте, дуже дивно, — знову каже та. Чому ЦЕ завше трапляється з такими порядними людьми, як ви.
Я не відразу вловлюю, що ЦЕ — очевидно, причина моєї появи тут, а порядна людина — я сам. Чому пані докторка впевнена в моїй порядності — невідомо. (Може, внаслідок рентґенівської проникливості терапевтичного погляду). В кожному разі я твердо переконаний в протилежному. А, може, таким чином пані докторка намагається переконати себе, що я обов'язково заплачу їй за сеанси. Я, звісно, заплачу, тільки що спільного це має з порядністю? До того ж, наскільки мені відомо, ЦЕ трапляється з ким завгодно, без жодного зв'язку з моральними засадами, расовою чи національною приналежністю, сексуальною орієнтацією, рівнем інтелекту, естетичними уподобаннями, темпераментом, достатком, освітою, професією, політичними переконаннями й релігійністю. Ага! Релігійністю!
— Знаєте, пане Юрію, ви така цікава, обдарована людина, мені навіть дивно, що ви не ходите до церкви (що має моя гіпотетична обдарованість із відвідинами церкви — зрозуміти важко).
— Та час до часу ходжу, — брешу я, споглядаючи ризиковане сусідство Матінки Божої, анатомічно-акупунктурної магій та чорно-білого варіанту загальновідомого логотипу PEPSI — Інь-і-ян, пепсі-і-кола. Інь-пепсі, кола-ян. COLянь in PEPSI. Мати Божа, врятуй нас!
Стефанія в малиновій залі летовища з візочком, виповненим валізами. Однією валізою. Невеличкою торбою. Наплечником. У колесі заплутався шалик Айседори Дункан.
Стефанія на запльованій автостанції. Пляшка з водою. Приблудний пес. Спека. Пил.
Стефанія на березі ріки. Жучок у волоссі. Дві райдуги — одна в одній.
Стефанія із сигаретою коло вікна. Жалюзі. Місяць. Венеційський орнамент.
Стефанія під міською брамою. Вогник запальнички. При-вітальний поцілунок в забутті й анестезії. Вуличні живописці.
Стефанія спинається на пальці, сягаючи по спеції у високій шафці. Бавовняні панчохи. Гарно складені пальці. Біль.
Стефанія виходить з ліфта.
Стефанія виходить з води.
Стефанія заходить до хати.
Стефанія п'є ранкову каву.
Стефанія защіпає сандалики.
Стефанія спить, напівприкрита простирадлом.
Стефанія спить, поклавши голову на руки, волосся розкішне розсипалося…
23
…як солдат без батьківщини, голий вася — цитата з вірша Юрія Андруховича «This is the end» (див.: «Четвер» № 9, 2000, ст. 189).