Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви». Краткое содержание книги:
Імператор не опускається до рівня простлюдинів, щоб повідомляти точну дату.
Сестра Верна скривилася:
— Що ж, якщо він затримається, сестри подбають про те, щоб ці барабани замовкли!
— Я був би не проти. Але імператор не відноситься до тих, з ким дозволено не рахуватися. Як мені відомо, його армія за чисельністю перевершує все, що коли-небудь існувало на цьому світі. — Уоррен багатозначно подивився на Верну. — Включаючи й ті, які брали участь у великій війні, відокремила Новий світ від Старого. Верна примружилася.
— Навіщо йому стільки війська, якщо він уже завоював всі стародавні королівства?
По-моєму, це звичайні солдатські байки. Вояки люблять базікати.
— Гвардійці кажуть, що бачили це на власні очі, — знизав плечима Уоррен. — За їх словами, коли Орден збирається весь, війська покривають землю до самого горизонту. Що, по-твоєму, розпочнеться в Палаці, коли він прибуде?
— Ба! Нас не хвилює політика.
— Тебе завжди було нелегко залякати! — Посміхнувся Уоррен.
— Ми робимо те, що завгодно Творцеві, а не якомусь там імператору.
Палац буде ще довго стояти після його смерті.
Деякий час вони йшли мовчки. Потім Уоррен, відкашлявшись, вимовив:
— Знаєш, тоді, коли ми з тобою тільки-тільки сюди приїхали і ти була ще послушницею… Ну, я був у тебе закоханий.
Сестра Верна здивовано дивилася на нього.
— Ну ось, тепер ти вирішив наді мною посміятися!
— Ні-ні, це правда! — Уоррен знову почервонів. — Твоє каштанове волосся здавалися мені найкрасивішими в світі. Ти була розумніша за інших і так впевнено керувала своїм Хань! Я думав, що тобі немає в цьому рівних, і хотів попросити, щоб ти навчала мене.
— Чому ж ти не попросив? Уоррен знизав плечима.
— Ти була такою неприступною, такою цілеспрямованою. А я ніколи таким не був. — Він машинально відкинув волосся з лоба. — Крім того, ти любила Джедіді.
Я був ніщо в порівнянні з ним. І завжди думав, що ти лише посмієшся з мене.
Верна зловила себе на тому, що нервово смикає волосся, і опустила руку.
— Бути може, і посміялася б.
Але подумки вона сильно в тому сумнівалася.
— В юності ми часто робимо дурниці. Молода жінка з дитиною опустилася перед нею на коліна. Верна зупинилася, щоб обдарувати їх благословенням Творця, а потім повернулася до Уоррена:
— Ти міг би покинути Палац років на двадцять, вивчити книги, які так тебе цікавлять, і наздогнати мене за віком. Ми знову стали б ровесниками.
Тоді ти міг би попросити потримати мене за руку… як мені хотілося цього багато років тому.
Раптово хтось окликнув їх. Озирнувшись, Верна побачила в натовпі гвардійця.
Він відчайдушно махав їм рукою.
— Кевін Андельмер, якщо не помиляюся? — Запитала вона. Уоррен кивнув.
— Не уявляю, чого він так метушиться? Мечоносець Андельмер побіг до них, налетів по дорозі на якогось хлопчину, ледь не впав, але все ж зумів встояти на ногах і завмер перед сестрою Верною.
— Сестра Верна! Як добре! Нарешті я вас знайшов! Вас чекають у Палаці.
Негайно.
— Хто чекає? В чому справа? Солдат намагався віддихатися і говорити одночасно.
— Сестри. Сестра Леома схопила мене за вухо і веліла знайти вас і привести.
Сказала, що якщо не поспішу, то прокляну той день, коли з'явився на світ.
Напевно, якісь неприємності.
— Які?
Андельмер розвів руками:
— Я запитав, але вона подивилася на мене тим поглядом, від якого у чоловіків кістки плавляться, і заявила, що це стосується тільки сестер.
Сестра Верна втомлено зітхнула.
— Гаразд, в такому випадку ми, мабуть, підемо з тобою, інакше з тебе знімуть шкуру і приб'ють до древка замість прапора.
Кевін Андельмер побілів як полотно. Він їй повірив.
6
На кам'яному мосту, перекинутому через річку Керн на острів Халзбанд, де знаходився Палац пророків, як три яструби, що підстерігають наближення здобичі, завмерли в нетерпінні сестри Філіпа, Дульче і Марена. Яскраве сонце заважало розгледіти їхні обличчя, але сестра Верна і без того знала, що вони виражають.
Уоррен разом з нею піднявся на міст, а мечоносець Андельмер, вважаючи свій обов'язок виконаним, вважав за краще поспішити в іншу сторону. Коли Верна наблизилася, сивоволоса сестра Дульче грізно подалася вперед.
— Де ти була? Ти змушуєш нас чекати! Барабанний бій, що долинав знизу, від міста, нагадував звук повільно падаючих крапель дощу. Сестра Верна вже перестала звертати на нього увагу.
— Я гуляла, розмірковуючи про майбутнє Палацу та діяння Творця. Прах аббатиси Аннеліни ще не охолов, і я ніяк не припускала, що гризня почнеться так скоро.