Золотий маг. Книга 1. Зерно

Розмова за столом не ладилась. Гості перемовлялися між собою і з господинею незрозумілою для Ніка мовою, постійно поглядаючи на нього. Той, нічого не розуміючи, робив вигляд, що захоплений сніданком і смакував булочками з чаєм.

— Ніку, досить демонструвати ввічливість і страждати за столом, — перервала його Ліна. — І взагалі, ти скоро лопнеш від пиріжків! Віднеси свої речі, а ми зачекаємо тебе надворі.

Він встав з-за столу, кивнув гостям і пішов до себе в кімнату.

— Ніку, — зупинила його чаклунка. — Я рада, що ти повернувся. Дуже!

— Можна подумати, ви не знали, що так і буде.

— Ніколи не можна знати напевне. Я сподівалася. Гаразд, іди. Ти ще маєш багато про що дізнатися і приймати дуже складні рішення. Тому в тебе ще буде можливість змінити його.

Нік відніс речі в кімнату і швидко повернувся. Ліна взяла його під руку і вони пішли слідом за гостями в сторону лісу.

Коли вони зайшли в ліс, поруч безшумними тінями з’явилися вовки. Вони ступали трохи позаду. Було видно, що тварини хотіли підійти ближче, але лякалися гостей. Ліна махнула рукою і всі троє підійшли до них. Прайм почав підштовхувати Ніка, закликаючи побігати, але жінка подивилася на нього і він заспокоївся. Так вони і йшли: два гордих гостя попереду, а трохи позаду майбутній маг і чаклунка з ескортом вовків. Спочатку вони йшли по тій самій стежці, по якій вже ходив Нік на галявину разом з мольфаркою і Анею. Але поступово він починав розуміти, що ліс навкруги став інакшим. Мабуть, десь вони зійшли на іншу стежку, а він цього не помітив. Дерева почали стискатися навколо, здавлюючи стежку, по якій вони йшли. Так, ніби вони її ховали від сторонніх. Але подивившись на впевнені кроки гостей та господарки, Нік заспокоївся.

— Ліна, а куди ми власне йдемо і звідки ваші гості так добре знають дорогу? — запитав Нік.

— Скоро сам все побачиш. А вдома я тобі докладніше розповім.

І справді — незабаром дерева розступилися, як за наказом, і перед Ніком відкрилася дивовижна картина. Невелика галявина, а посередині якась дивна будова каміння. Порившись у пам’яті, він згадав, що так само виглядав на фото знаменитий Стоунхендж. Два ряди кам’яних колон. Зовнішній і внутрішній. На зовнішніх колонах лежали горизонтальні перемички. Теж кам’яні. А внутрішні колони швидше були не колонами, а кам’яними плитами і на них не було перемичок. Для повного внутрішнього кола їх мало бути шість, але одна була відсутня, ніби утворюючи вхід у коло. Стоячи на краю галявини, Нік прикинув, що внутрішнє коло за розмірами було десь три-чотири метри у діаметрі. Відстань між вертикальними плитами була приблизно по тридцять сантиметрів, через це він не міг бачити, що було всередині. Гості зупинилися та обернулися до супутників.