Золотий маг. Книга 1. Зерно

— Привіт, Іване! Радий тебе бачити. Що ти тут робиш? — запитав скоріше для годиться Нік. Якою буде відповідь, він і так знав.

— Ліна прислала за тобою, — відповів той і пішов у бік машини.

— А звідки вона дізналася, що я сьогодні приїду? Я ж нікому не казав, — на ходу запитав Нік, наздоганяючи Івана.

— Вона все знає, якщо їй треба, — сказав чоловік, підходячи до машини. Повернувся і загадково підморгнув гостю.

— Ото ж бо й воно! Весело ж мені доведеться, якщо інші про мої рішеннях знають більше, ніж я сам, — зітхнув Нік, кладучи важкий рюкзак до багажника. Але насправді йому було приємно, що Ліна стежить за його долею та рішеннями. Та й на м’якому сидінні комфортабельного автомобіля набагато приємніше їхати, аніж у переповненому автобусі.

Цього разу дорога до будинку Ліни зайняла значно менше часу і була досить комфортною. Іван був неговірким, але з коротких відповідей Нік зрозумів, що в будинку і в житті його мешканців нічого не змінилося, як і те, що Ліна була впевнена у його приїзді. У добротній та дорогій машині і сільська дорога, і лісова стежка видалися легкими. Перед ним відкрилася знайома галявина з дерев’яним будинком в кінці. І він зрозумів, що його все-таки тягло сюди і що за неповний місяць він встиг засумувати за цим місцем. Іван загнав машину до двору. Нік потягнувся за речами, але чоловік подав знак, що сам занесе їх.

— Іди в хату, тебе вже чекають, — сказав Іван. — Там гості. Нічому не дивуйся і нічого не бійся.

Якщо до цього Нік відчував тільки радість від повернення сюди, то тепер у нього почала наростати тривога. Що за гості? Звідки вони тут взялися, адже господарі жили дуже усамітнено. І чому саме зараз?

— Та йди вже, чого став, як укопаний. Не з’їдять вони тебе, — Іван поквапив його посміхнувшись.

У Ніка відлягло трохи, і він уже спокійніше увійшов до будинку. За місяць його відсутності нічого не змінилося. Він зняв взуття і пройшов у вітальню. За столом сиділи троє. Ліна і ще двоє чоловіків. Ні Ані, ні Галини не було. Було видно, що вони чекали саме його. Всі троє обернулися і пильно подивилися на прибульця. Нік зупинився на вході, ловлячи на собі їх погляди. І якщо Ліна дивилася привітно і заспокійливо, то чоловіки були дуже насторожені і уважно його вивчали. У вітальні виникла незручна пауза, яка затягувалася. Нік все стояв, а гості його роздивлялися. Першою порушила мовчання Ліна.