Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Північніше черняхівської культури, на широкій смузі межі лісу і лісостепу знаходяться пам’ятки київської культури. Вони широко відомі в Подесенні й Посейм’ї, а також у верхів’ях Сули, Псла, Ворскли і Сіверського Дінця. На Правобережжі Дніпра ці пам’ятки вузькою прирічною смугою охоплюють територію від Могильова на півночі до Канева на півдні, але концентруються переважно на південь від Києва.

Пам’ятки київської культури було відкрито наприкінці 40-х — на початку 50-х рр. В. М. Даниленком[91]. Цю назву вони отримали за розміщення перших відкритих поселень на околицях Києва. Згодом аналогічні старожитності було виявлено також у поріччі Десни роботами П. М. Третьякова, Є. О. Горюнова, Е. О. Симоновича та у Верхньому Подніпров’ї, де їх розкопками займався Л. Д. Поболь. За понад тридцять років-їх вивчення, завдяки роботам Є. В. Максимова, Н. М. Кравченко, Р. В. Терпиловського, Н. С. Абашиної, Є. Л. Гороховського, А. М. Обломського та багатьох інших дослідників на терені України, Білорусі та Росії, зафіксовано близько 180 поселень і могильників. На 70-ти пам’ятках проведено розкопки[92].

Київська культура генетично пов’язана із зарубинецькою через пізньозарубинецькі пам’ятки, хоч не була прямим її продовженням і становила специфічний культурно-хронологічний комплекс. Його головні елементи чітко відрізняються від синхронних, більш ранніх та пізніх культур цієї території. На думку сучасних дослідників, київська культура сформувалась внаслідок складної перебудови традицій різних місцевих груп пізньозарубинецьких старожитностей та їх інтеграції із західними (пшеворськими) і північними (балтськими) елементами.

Поселення переважно невеликі — 0,5—2 га. Вони займають краї першої чи другої надзаплавної тераси, горби в межах заплав тощо. Житла розташовані на значній відстані одне від одного, тому виявлено їх порівняно мало, навіть на тих поселеннях, на яких відкрито значну площу (Обухів II, Сушки 2, Деснянка, Роїще, Глеваха та ін.). На основі аналізу 72 жител можна зробити висновок, що серед них переважають невеликі напівземлянки, форма яких близька до квадрата. Досить типовими є ями від центрального стовпа та вогнища в середній частині чи в одному з кутів. Рідко трапляються глинобитні печі з черенями, підбитими керамікою. На території Білорусі відомі поодинокі печі-кам’янки (Гудок, Щатково). Стіни жител складалися з колод у вигляді зрубу або кріпилися вертикальними стовпами. На ділянках між житлами знаходились численні ями-льохи, іноді — відкриті вогнища або печі, господарські будівлі.