З Елеанор Оліфант усе гаразд
- Автор: Ханимен Гейл
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Клуб сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-4737-6
- Переводчик: Тетяна Заволоко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «З Елеанор Оліфант усе гаразд». Краткое содержание книги:
— Так, Реймонде. Я не проти піти з тобою в паб, щоб чогось випити, — кивнула я.
— Чудово, — відповів він.
Ми зайшли до бару, що розташовувався за п’ять хвилин ходьби від лікарні, неподалік від дороги з пожвавленим рухом. Надворі залишався вільний столик. Брудна металева поверхня та хисткі ніжки, проте, влаштовували Реймонда.
— Сядемо на вулиці, — запропонував він, весело падаючи на стілець і вішаючи куртку на спинку. — Я піду до бару. Що тобі взяти, Елеанор?
Я відчула, як крутить у животі. По-перше, сидячи тут, я не зможу роздивитися паб зсередини та дізнатися, що там відбувається. По-друге, я не знала, що замовити. Що зазвичай п’ють люди в пабах? Я вирішила взяти контроль над ситуацією.
— Реймонде, я піду до бару. Я наполягаю. Що тобі взяти?
Він намагався сперечатися, але я стояла на своєму, тому зрештою він погодився, хоча це його, здавалося, дратувало. І гадки не маю, чому він через це так нервується.
— Гаразд, тоді замов мені кухоль «Гіннеса». Але я все ж таки хотів би зробити це сам, Елеанор.
Я поклала руки на стіл і нахилилася вперед, отож моє обличчя опинилося дуже близько до нього.
— Реймонде, я куплю напої. Для мене це важливо з причин, які я не хочу тобі пояснювати.
Він здригнувся, тоді кивнув, а я пішла до пабу.
Після яскравого світла надворі всередині здавалося дуже темно й гамірно — з великих динаміків гучно линула незрозуміла музика. Відвідувачів майже не було, і біля бару я виявилась єдиною клієнткою. Мене мали б обслуговувати молодий чоловік і дівчина. Вони ж тим часом захоплено розмовляли, і, щоразу як він говорив, вона починала хихотіти, ніби дурепа, трясучи своїм фарбованим жовтим волоссям, або ж він грайливо штурхав її в плече і надто гучно сміявся — суцільний фальш. Загравання людей невимовно нудні. Інша річ тварини — серед фауни, принаймні, можна побачити спалахи яскравого пір’я чи прояви лютого насилля. Розмаяне волосся та жартівливі бої навряд чи виправдовують очікування.
Знуджена, я тричі постукала по дерев’яній стільниці бару, ніби це були вхідні двері. Обоє поглянули на мене. Я попросила пиво «Гіннес», і хлопець почав наповнювати кухоль.
— Ще щось? — запитав він.
Я все ще почувалася спантеличеною. Мені здавалося, це його робота допомагати клієнтам у подібних ситуаціях.
— А що б ви порекомендували?
Він перевів погляд з темної рідини, яка стікала в кухоль, на мене:
— Перепрошую?
— Я цікавлюся, чи не могли б ви щось мені порадити? Зазвичай я не п’ю в пабах.
Він зиркнув ліворуч, а потім праворуч, ніби очікував побачити там ще когось. Зависла довга пауза.
— Гм, — розпочав він, — що ж… зараз дуже популярний сидр «Магнерс». З льодом. Непоганий літній напій.
— Гаразд, — мовила я, — дякую. У такому випадку мені, будь ласка, «Магнерс», за вашою порадою.
Він відкоркував коричневу пляшку та поставив її на барну стійку. Потім поклав кілька кубиків льоду у високу склянку і поставив її біля пляшки.
— Що це? — запитала я.
— «Магнерс».
— А для чого порожня склянка?
— Для «Магнерса», — відповів він.
— Мені потрібно перелити вміст пляшки в склянку? — збентежено запитала я. — Хіба це не ваша робота?
Він пильно поглянув на мене, а тоді повільно вилив коричневу рідину на кубики льоду і з деяким зусиллям поставив пляшку на стійку, власне, він мало не грюкнув по стійці.
— Вісім фунтів сімдесят пенсів, — сказав він найбільш непривітним тоном, який я будь-коли чула.
Я дістала п’ятифунтову банкноту та чотири монети по одному фунту, після цього забрала решту й обережно поклала в гаманець.
— Чи не могла б я попросити у вас тацю? — запитала я.
Він дістав з-під стійки брудну, липку тацю і, перш ніж розвернутися до мене спиною, простежив, як я поставила на неї напої. У так званій сфері обслуговування так мало гарних манер!
Реймонд подякував за пиво і зробив великий ковток. Сидр був доволі приємним на смак, і я переглянула свою думку про молодого бармена. Так, його вміння спілкуватися з клієнтами були не на висоті, але принаймні він знав, що порадити. З якогось дива Реймонд почав розповідати мені про свою матір, про те, що збирається завтра її навідати, як і щонеділі. Вона вдова і не дуже добре почувається. У неї багато котів, і він допомагає за ними доглядати. Він говорив і говорив і навіть не думав спинятися. Тому я перервала його монолог.