Темні уми
- Автор: Бракен Александра
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-5131-1
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Темні уми». Краткое содержание книги:
Я й справді розуміла, до чого вона веде, усвідомлюючи, що ці слова линуть із тих місцин, де по-справжньому добре і затишно, але коли тебе стільки часу колошматило в страшній круговерті, сама думка про такий поділ свого життя була нестерпною.
— Ось, — мовила вона, опускаючи руку за комір своєї сорочки, а тоді витягнула довгий срібний ланцюжок із округлим, трохи більшим за пучку великого пальця дармовисиком. Коли я простягнула руку, вона опустила ланцюжок мені на долоню. Від тепла її тіла він досі був теплим, але я здивувалась, зрозумівши, що дармовисик — пластиковий.
— Ми називаємо його тривожною кнопкою, — пояснила вона, — якщо тиснутимеш його секунд із двадцять, він активується, і тоді будь-який агент, котрий перебуває поблизу, тобі відповість. Не думаю, що тобі колись доведеться ним скористатися, але я хочу, щоби ти мала його. Якщо колись злякаєшся або якщо нас розлучать, ти натиснеш його.
— Він мене відстежуватиме? — Чомусь від цієї думки мені стало трохи незатишно, але я все одно вдягнула ланцюжок.
— Хіба що ти активуєш його, — пообіцяла Кейт. — Ми зробили їх саме такими, щоби ССПівці випадково не вистежили подаваний ними сигнал. Я обіцяю, Рубі, що тут тебе ніхто не контролює.
Узявши дармовисик, я тримала його великим та вказівним пальцями. Усвідомивши, які в мене брудні руки і скільки бруду позабивалося під нігті, я скинула його. Я і гарні речі поки що не надто гармоніюємо.
— Можна я ще дещо спитаю? — Я почекала, поки вона нарешті знову виїде на дорогу, але навіть тоді мені довелось докласти зусиль, щоб вичавити із себе ці слова. — Якщо Дитячу Лігу створили, щоби покінчити з таборами, чому ти взагалі завдала собі клопоту витягати звідти нас із Мартіном? Чому ти просто не підірвала Контроль-вежу, поки перебувала всередині?
Кейт на мить затулила рот рукою.
— Мене не цікавлять такі операції, — мовила вона. — Мене цікавить те, що справді дає результат, — допомагати вам, діти. Можна зруйнувати фабрику, а вони лише натомість збудують нову. Але якщо зруйнуєш життя — то по всьому. Людину вже ніколи не повернеш.
— А взагалі люди в курсі? — витиснула я з себе. — Чи люди знають, що вони взагалі нас не переробляють?
— Поняття не маю, — мовила Кейт. — Дехто все своє життя заперечуватиме їхнє існування, віритиме у те, у що хочуть вірити щодо таборів. Мабуть, більшість людей здогадується, що тут щось не так, але вони занадто поринули у свої проблеми, аби допитуватися, що робить уряд у таборах. Гадаю, їм хочеться вірити, що з вами добре поводяться. Відверто кажучи… вас вже й залишилася жменька.
Я знов випросталась.
— Що?
Цього разу Кейт не мала сил на мене глянути.
— Я не хотіла стати тією, хто розповість тобі про це, але зараз все набагато гірше, ніж було раніше. За останніми даними Ліги, два відсотки населення країни віком від десяти до сімнадцяти перебувають у виправних таборах.
— А решта? — запитала я, вже знаючи відповідь. — Дев’яносто вісім відсотків.
— Переважна більшість стала жертвами ГПІНу.
— Померли, — виправила я. — Всі діти? Усюди?
— Ні, не всюди. Кілька епідемій, як повідомляли, спалахнули і в інших країнах, але тут, в Америці… — Кейт глибоко вдихнула. — Не знаю, скільки тобі зараз слід розповідати, бо не хочу перевантажувати тебе, але, як мені видається, Псі-сили чи ГПІН запускаються в підлітковому віці…
— Скільки? Хіба вони справді так нічого не винайшли за всі ті роки, поки я перебувала у Термонді? Скільки ж нас лишилося?
— За урядовими даними, приблизно чверть мільйона дітей до вісімнадцяти років, але за нашими оцінками — це десята частина від цієї чисельності.
Мені до горла підступила нудота. Відстібнувши ремінь, я нагнулась уперед, схиливши голову між колінами. Кутиком ока помітивши, що Кейт опустила руку, так наче збиралась покласти її мені на спину, я знову вивернулась. Ще довго єдиним звуком поміж нами був шерхіт гуми по старому асфальті.
Я досить довго сиділа, заплющившись й нахилившись, тож Кейт захвилювалась.
— Тебе досі нудить? Нам довелось дати тобі велику дозу пеніциліну, щоби запобігти судомам. Повір, якби ми мали змогу вчинити інакше, ми б так і вчинили, але нам були потрібні якісь серйозні симптоми, щоби солдати знову забрали тебе в ізолятор.