Червоно-чорне [100 бандерівських оповідок]

Автор: Липовецький Святослав
Год: 2009
Язык: украинский
ISBN: 978-966-441-137-7
Жанр: Историческая проза

Электронная книга - «Червоно-чорне [100 бандерівських оповідок]». Краткое содержание книги:

«100 бандерівських оповідок» — історичні есе про національно-визвольну боротьбу українців у XX столітті. Складається із 100 невеликих історій про події визвольної боротьби, найцікавіші моменти з життєпису представників націоналістичного руху, а також спогадів. Хронологічно рукопис охоплює період від 1920 року (створення УВО) до 1991 року. Таким чином, твориться повна картина національно-визвольного руху, який згодом отримав назву «бандерівського». Винятком є дві статті, які слугують своєрідним «вступом до теми»: атентат українського студента Мирослава Січинського на польського намісника Анджея Потоцького у Львові в 1908 році та «Листопадовий зрив» 1918 року.
Варто зауважити, що більше двох десятків текстів є оригінальними спогадами учасників визвольної боротьби або ж її свідків (наприклад, представників інших національностей, які перебували у радянських таборах разом із українськими націоналістами).
Інтерес до видання полягає в тому, що сьогодні видаються чисельні історичні та художні твори, які стосуються лише одного етапу визвольної боротьби — УПА. В даному ж випадку, книга подає історії організованого визвольного руху — УВО, ОУН та інших структур, які діяли в Україні та діаспорі, у тому числі й історії з життя відомих провідників УПА.
Актуальність видання зумовлена також 100-літнім ювілеєм з дня народження Провідника ОУН Степана Бандери та 80-літтям з дня створення ОУН, які виповнюються в 2009 році.

Перейти на страницу:

Історія взаємин ОУН та Шептицького знає як непорозуміння, які виникли при організації свята «Українська Молодь Христові» у 1933 році, так і підтримку Митрополитом проголошення націоналістами Акту відновлення Української Держави 30 червня 1940 року у Львові.

Вже у воєнний час Крайовий Провідник Іван Климів-«Леґенда», який безпосередньо контактував із Митрополитом, організував постійну підтримку Святоюрської гори — з його наказу село Ременів, що біля Жовкви, постачало все необхідне для життя мешканців митрополичих палат. А найближчий соратник Климіва — Володимир Лобай-«Вугляр» у своїх спогадах опише одні із відвідин, в липні 1940 року, собору святого Юра: «В певному моменті на балкон вийшов Митрополит, рухаючись при допомозі сестри Марії, поблагословив мене і сказав виразним голосом: „Скажіть Івасеві, що я добре почуваюся і що благословляю його“. Я низько вклонився нашому святцеві».

47. Організація та правосуддя

«Дмитро Шклянка ще в 1935 році зробив був наклеп на Петра Канюку, що той присвоїв собі якісь організаційні гроші. Організаційний суд присудив Канюці 6 буків. Виконавцем вироку був я. Але Василь Макар, довідавшись про це, сам перевів понове слідство, і наш суд очистив Канюку від закиду та дав йому моральну сатисфакцію. За те Шклянці присуджено за злобний наклеп 10 буків. Виконавцем вироку знов був я.

Вже при цій нагоді згадаю про ті наші суди та екзекуції. Це була добра інституція, всі були задоволені її функціонуванням. Коли мій рідний брат Іван пішов на польську забаву і там бився ножем і поранив одного нашого хлопця, наш організаційний суд присудив йому 12 буків. Вирок відчитав Михайло Гаврилюк, засудженого тримав на землі Владко Козира („Ломака“) з Моториці, а екзекутором був знову я. Все відбувалося в темноті. Мій брат ніколи не дізнався, що то я карав його в характері організаційної „десниці“. Він навіть поскаржився мені, що то були „якісь кати“, що йому так всолили.

Коли наша Організація зарядила страйк підвод, а мій рідний батько зламав страйк, наш суд присудив, щоб йому порубати колеса в возах. Мій старший брат Іван відмовився рубати колеса, мовляв, я їх сам робив, то як тепер рубати? Отже, я сам порубав 6 коліс у двох батькових возах, щоб знав, що в зарядженій Організацією акції всі мають бути солідарні».

Андрій Вовк

48. Чи вірити снам?

Одного разу Григору Мельнику, який жив у студентські роки із Степаном Бандерою і був односельчанином Олекси Гасина, довелося перевозити таємний пакунок від Бандери до Гасина. На залізничній станції його уже чекала поліція, але, запримітивши Олексу, Григір швидко передав йому пакет й за якусь мить був схоплений вартовими.

Після допиту, який нічого не дав, Мельника повели до батьківської хати, щоб і там провести обшук. Коли Григір йшов повз подвір’я Гасинів, то біля паркану їх уже зустрічав із глузливою усмішкою Олекса, а далі Гасин кинув у спину товаришу: «Так тобі і треба! Не казав я тобі, що краще не бавитися в політику?».

Оскільки вдома жодних підпільних матеріалів поліція не виявила, то Мельник щасливо опинився на свободі. Пізніше Олекса розказав Григору, що змусило його в той день вийти назустріч й забравши небезпечний пакунок врятувати приятеля. А виявляється, що нареченій Гасина приснився сон, де повністю було відтворено картину наступного дня: пакунок, вокзал, два підпільники й два поліцейських. Отак сон допоміг уникнути арешту оунівця.

Але де дійсно снились віщі сни, то це в ув’язненнях. Не залежно від часу, в’язниць та країн, де вони знаходились. А на прикладі українських націоналістів це неодноразово підтверджувалося...

В кінці 1934 року до Берези Картузької потрапив відомий провідний член ОУН Богдан Кравців. Уже на той час він користувався популярністю й славою як «людина пера», і не лише в українських колах. Його арешт й ув’язнення в концтаборі викликало незгоду навіть у поляків. Через два тижні ув’язнення Кравців сказав друзям: «Снилися мені чоботи! Якби це було в Бригідках, я міг би припускати, що нині вийду на волю. Але тут — такі сни не мають значення...». І треба ж таке, не відбувши гарантованого урядом тримісячного «карантину» в Березі, редактор Богдан Кравців ще того ж дня покинув в’язничні мури.

Зовсім інша історія виникла в одному із мордовських таборів у 1960-х роках з іншим діячем ОУН — Антоном Олійником. Сон, який йому наснився, один із знаючих дядьків з Київщини потрактував як те, що Антона судитимуть й розстріляють. Олійник дійсно планував втечу з табору й допускав, що при втечі його зможуть застрілити, але, щоб судили й розстріляли, — то ні. Але дядько переконував, що так буде.

Олійник тричі втікав з радянських таборів — двічі в 1950-х і востаннє у 1961. Після успішної втечі, у 1962 році Олійник знову потрапляє в руки КГБ й після суду його розстрілюють у рівненській в’язниці.

49. Крайові Провідники

Першим Крайовим Провідником ОУН на Західноукраїнських землях став Богдан Кравців — відомий письменник та журналіст. Підпілля знало його за псевдонімами «Граф», «Шевчик», «Самотній олень». На час створення ОУН Кравців очолював СУНМ. Саме він, випускник філософського факультету Таємного університету та філософського й правничого факультетів у Львівському університеті, свого часу був референтом пропаганди УВО й організатором гучних відзначень десятиліття ЗУНРу.

Призначення Кравціва було тимчасове — він мав ввести в курс справ свого наступника — Зенона Пеленського, який довший час жив за кордоном. Пеленський, який закінчив «політичні науки» і «журналістику» Берлінського університету, прославився власне як редактор багатьох націоналістичних та громадських видань українських установ. Подібно, як і Богдан Кравців, Зенон Пеленський неодноразово засуджувався польським судом на різні терміни ув’язнення за націоналістичну діяльність. Значно пізніше, у 1944 році, Пеленський стане членом Президії Української Головної Визвольної Ради (УГВР).

Юліана Головінського було призначено Крайовим Провідником у 1930 році — у зв’язку з проблемою влиття УВО в ОУН. Головінський, який був сотником УГА та армії УНР, ще з середини 1920-х років користувався величезною популярністю серед членства УВО, адже свого часу був бойовим референтом та крайовим комендантом Української Військової Організації. Саме «Юлько», як його кликали між собою увісти, поєднав пости Коменданта УВО та Провідника ОУН на Галичині.

Головінський неодноразово потрапляв за ґрати, але формальних підстав арешту 20 вересня 1930 року не було. Коменданта та Провідника видав таємний інформатор. 10 днів Юліана Головінського допитували, навіть не повідомивши родину та оборонців, де він знаходиться. А 30 вересня його, задля слідчого експерименту, було вивезено на місце, де відбувся один з ексів. Ще того ж дня Польська агенція телеграфічна (ПАТ) повідомила, що було вбито при спробі втечі сотника Головінського.

Перейти на страницу:

Сюжет

Атмосфера

Главный герой

Общее впечатление

Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)

Не работает?