Червоно-чорне [100 бандерівських оповідок]

41. Береза Калузька

Чи можна уявити, що в 1930-ті роки існувало в Польщі місце, яке було гіршим для в’язнів, аніж найважчі тюрми та навіть нацистські табори? Мова йде про забутий концтабір в Березі Картузькій, завдяки якому Польща разом із СРСР та Третім Рейхом, склала трійку країн, в яких існували концентраційні табори для політичних в’язнів.

Концтабір у Березі Картузькій було відкрито 17 червня 1934 року розпорядженням Президента Польщі Ігнація Мосціцького. Лише за два дні до цього український бойовик Григорій Мацейко у Варшаві застрелив Міністра внутрішніх справ Польщі Пєрацького. За короткий час Березу, яка знаходилась на Поліссі (територія сучасної Білорусії), наповнили не лише українськими націоналістами, але й польською політичною опозицією.

Багато в’язнів Берези, а потім нацистських таборів згадували, що умови перебування в польському концтаборі були важчі, ніж в Авшвіці (Освєнцимі), оскільки в німецьких «млинах смерті» цілі групи людей могли більш-менш терпимо перебути, а в розрахованій на 200-300 осіб Березі, з величезним поліційним апаратом, це було немислимо. Лише в останні дні існування Берези у 1939 році число в’язнів збільшилося уже до 7 тисяч.

Особливістю Берези була велика кількість жандармів, які відзначилися нахилами до садизму й були переведені із різних тюрем, щоб безкарно знущатися над політичними «злочинцями». Про порядок у Березі свідчить спогад відомого українського адвоката Володимира Горбового, який згодом відбув ще 25 років ув’язнення в радянських таборах: «Тепер можу вам признатися, що вже в перших днях Берези я поклав був сам на себе хрестик. Я був глибоко переконаний, що довше як три тижні такого життя і гонення не видержу, що мушу сконати. Я, як бачите, хоч назверх є атлетичної будови тіла, — на ділі є фізичною руїною, інвалід. Під час служби в Українській Галицькій Армії втратив око й одну частину легенів — це наслідок туберкульозу. Крім того, від ряду літ терпів на дуже дошкульний ішіас (запалення сідничного нерва — Авт.). Я ж не міг навіть зігнутися, а про бігання не було й мови, ще й при моїй вазі близько 90 кілограмів. І от, коли Марковські почав гонити мною, як псом, коли ми цілими годинами мокли на дощі і валялися в болоті, я собі в душі сказав — це кінець! А тим часом вийшло зовсім інакше. Я втратив 30 кілограмів на вазі і почуваю себе зовсім добре. Ішіас кудись щез і я тепер бігаю, як заєць, і роблю присіди, як балетмейстер. Заціліла половина легенів функціонує, як ковальський міх, — як так далі піде, то мені ще готово шкляне око зміниться на правдиве! Насправді чоловік сам не знає, як багато він може витримати...».

Найкращим свідченням перебування українців у концтаборі є думка провідника польської молодіжної організації «Фаланга» Болеслава П’ясецького, яку він висловив у пресі: «Між поляками є й такі, які заперечують навіть існування української нації. Я мав нагоду в Березі добре пізнати українських націоналістів. І я тверджу: якщо б навіть припустити, що української нації ще немає, то ця група людей є здібна таку націю створити».

На дверях кожної камери «мєйсця одособнєня» (М.О.) — «місця відокремлення», яким був концтабір, висів надрукований «Регулямін» — порядок перебування у Березі: