Останній ельф
- Автор: Мари Сильвана Де
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Урбіно
- ISBN: 978-966-2647-63-1
- Переводчик: Роман Скакун
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Останній ельф». Краткое содержание книги:
Над ними в камені був вирізьблений той самий напис: «НІС SUNT DRACOS». Трохи далі дорога повертала, оминаючи скелястий виступ, що, як виявилося, був частиною височенної, схожої на стовп, скелі, усередині якої хтось вирубав якісь приміщення. Вершина скелі ховалася за густою пеленою хмар. Вони зробили це! Вони на місці!
Чоловік тримав напоготові лука з накладеною на тятиву стрілою. Жінка стискала в руках невелику сокиру. Навіть собака, здавалося, був чимось стривожений і підозріливо обнюхував усе навколо.
У скелі були прорубані широкі ворота, обрамлені якимись написами. Літери першої рунічної династії. Маленький ельф підійшов ближче.
— Що там написано? — запитав чоловік.
Малий почав читати.
Він був до смерті переляканий, але водночас сповнений якогось радісного трепету. Його призначення от-от сповниться. Просто перед ним — його доля.
— Плю… ва… ти за… бо… ро… не… но.
— Заборонено плювати? Не може бути. Ти добре прочитав?
— Так, — Йорш і сам був спантеличений.
— Гей, стривай-но, — ми пройшли пів світу, я ледь дуба не врізав на отих проклятих сходах…
— Та не такі вони були й страшні, ті сходи!
— Не такі страшні, бо я ніс тебе на руках! Я подолав більше сходинок, ніж крапель у морі, щоб тепер прочитати тут «Плювати заборонено»? Чи ж тут не мало бути якесь коло, що треба розірвати, якийсь шлях у майбутнє, до сонця нової весни? Подивись-но, що там ще написано. Там ще якісь закарлючки.
— Заборонено плювати, бігати, смітити, голосно говорити, — прочитав маленький ельф, а тоді додав: «Перш ніж заходити, слід помити руки».
У цю мить брама відчинилася — і вони побачили дракона.
Розділ дванадцятий
Дракон здавався роздратованим.
Він був дуже старий. Вираз драконячої морди зрозуміти дуже непросто, особливо коли дракон такий древній і коли ти бачиш дракона вперше в житті, — а проте його роздратування було очевидне.
Дерев’яна брама виявилася просто гігантською — заввишки як пів десятка тролів, поставлених один одному на плечі. Вона розчахнулася зі страшенним скрипом, відкривши очам подорожніх велетенську залу, де грона сталактитів і сталагмітів, тягнучись назустріч одні одним, творили безмежно розмаїті візерунки світла й тіней. Дракон стояв посередині зали. Від світла, що спадало на нього згори, крізь десятки невеличких віконець з тонкими бурштиновими шибками, він мінився золотавим блиском.
— Яке лихо принесло вас, о необачні чужинці, до порогу мого палацу, де ви, повівшись так безцеремонно, здійняли рейвах і порушили спокій цих тихомирних місць? — голос дракона заскочив подорожніх зненацька, і вони аж здригнулися. А тоді перезирнулися, намагаючись поглядом з’ясувати, хто ж мав відповісти на це звертання.
Першим набрався мужності Монсер:
— Ясновельможний пане, я — людина, а це — ельф…
— Ніхто не досконалий у цьому світі, — великодушно відізвався дракон, на якого почуте, здавалося, не справило геть ніякого враження. — Не всім щастить народитися драконами, які являють собою вінець живої природи, — поблажливо додав він.
Мисливець якусь мить спантеличено мовчав, а тоді проковтнув слину, глибоко вдихнув і почав спочатку:
— Його, цього малого ельфа, звати Йоршкрунскваркйолнерстрінк.
Ця інформація теж не справила враження на дракона.
— Там чітко написано: «Плювати заборонено», — остеріг дракон.
— Ніхто нікуди не плює. Це його ім’я. А його батька звали Ґорнонбенмаєргульд.
— У кожного своє ім’я, — байдуже відказав дракон.
Запала ніякова тиша. Його доля, яку маленький ельф бачив перед собою так виразно, ураз розвіялася, мов туман, та й призначення, мабуть, загубилося десь по дорозі.
Йоршкрунскваркйолнерстрінк спробував таки розпочати розмову.
— Ми прочитали одне пророцтво, у якому йшлося про вас, ваша прид… ні, ваша ясновельможносте.
— І хто написав те пророцтво?
— Люди другої рунічної династії в місті Даліґар.
— Майбутнє пророкувати — це мистецтво надзвичай складне. Ніколи й ніхто не чував іще, щоб людські передбачення справджувалися, і дурний був би той, хто повірить закарлюкам на стіні. А тепер, панове, уже досить турботи завдали ви мені, цебто час вам іти, звідки прийшли, — підсумував дракон.