Останній ельф

— Це ж тільки пророцтво. Ми не знаємо, яких часів воно стосується. Може, це станеться через тисячі років… А може, це взагалі неправда: не всі пророцтва збуваються, навпаки…

Лице маленького ельфа набуло землистого кольору. Його зелено-блакитні очі геть погасли.

— Може, це буде через дві тисячі років, — підтвердив чоловік. — А може, і ніколи.

Він теж присів й обійняв малого.

Так вони й сиділи вкупі посеред густого туману. Почав накрапати дрібний дощик, але й тоді ніхто не зрушив з місця.

Тут до них приєднався собака, і їх стало вже четверо, що сиділи, притулившись, під дощем. Першою поворухнулася жінка.

— Можемо сховатися попід деревами.

— Тут недалеко є одна вежа. Я чую шум води: десь поблизу є струмок. Ми все ще в околицях Даліґара, по той бік річки. Я знаю, де ми. Недалеко має бути покинута вежа з деревом на верхівці.

— Звідки ти знаєш?

— Я чую дзюркіт струмка, а крім того, бачив карту. Кажу ж, я знаю де ми.

— Яку таку карту? Про що ти?

— Потім поясню. Ходімо знайдемо місце, де можна зупинитися, — малий видавався геть знесиленим. У його очах не було вже ані іскорки колишнього блиску.

Вони не без зусиль продерлися крізь колючі хащі ожини й справді побачили струмок. Вода була чиста, а береги вкриті зеленою м’якою травою. Неподалік від того місця, де вони вибралися з ожинника, розлягалася галявина, де височіла напівзруйнована вежа. На її верхівці ріс здоровенний дуб.

Вони сховалися всередині. Головна зала вежі більш-менш уціліла. Там навіть знайшовся оберемок майже сухих дров, які маленький ельф із великою натугою зумів підпалити.

Коло струмка мисливець наповнив свою фляжку водою, і тепер вони мали що пити. Згодом він зумів упіймати в струмку невеличку форель і пояснив малому, що в них просто немає вибору: або помре рибка, або ж він разом із жінкою та собакою.

Малий кивнув. Собака лежав коло нього, скрутившись калачиком, теплий і безмовний.

Трохи відволікшись від сповнених відчаю думок, він знову почав підшуковувати ім’я для собаки. Надійний — це може бути гарне ім’я. Той, хто ніколи тебе не покине, а завжди перебуватиме поруч, щоб захистити тебе. Добре було б тільки трохи скоротити. Надійний, певний, щирий… Вірний. Ось, нарешті, досконале ім’я. Мій вірний товариш. Мій вірний собака. Чудово.

Визначившись із ім’ям, маленький ельф знову впав у відчай. Залишився тільки він один. Усіх інших вистежували, переслідували, виганяли з домів, піддавали знущанням, іноді вішали, іноді просто лишали вмирати від голоду — і тепер вони всі мертві. Їм не знайшлося більше місця в царстві живих. Немає більше нікого, тільки він. Він останній.