Сестри Річинські. (Книга перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга перша)». Краткое содержание книги:
Їх кавалери, переважно ровесники, були надто мрійливі, щоб зважати на матеріальний стан батьків своїх партнерів, і ще зазелені, щоб розуміти моральні якості таких, як Катерина.
Коли на якійсь вечірці дівчат було більше, ніж хлопців, то Катерина, як правило, перебувала в числі тих, хто не танцював, чи то пак, продавав петрушку.
На одній забаві, де Катерині теж судилося петрушкування, затримався був коло неї один гімназист. Пам'ятає навіть його прізвище: Сирота. Постала між ними дискусія на тему моральної вартості творів Винниченка.
— Як ви гостро думаєте, — здивувався.
Був то, мабуть, перший комплімент Катерині від хлопця, і тому могла сподіватися, що хоч цей вечір матиме партнера. Коли заграла музика, Сирота вибачився нетактовно і пішов просити до танцю її товаришку, яку перед тим називав обмеженою гускою.
Коли Катерина дозріла, ставлення до неї змінилося, хоч зміна та чомусь не радувала дівчину.
Отець Аркадій був тоді на вершині свого життєвого розмаху, був персоною грата як для комісара поліції, так і для єпископа греко-католицької церкви. Тому-то хлопці, яким ішлось про посаду чи наречену, що утримувала б їх, почали крутитись біля Катерини.
Раз на балу, прибуток від якого був призначений на користь Товариства інвалідів, Катерину навіть обрали королевою балу.
Не могла сприймати цього факту інакше, як безоглядну нетактовність, навіть глум з боку організаторів забави. Катерина забилась у гардеробну й не хотіла виходити в зал.
Почесний голова комітету цієї забави, приятель родини Річинських, доктор Гук, намагався пояснити їй, що королева балу — це не те саме, що королева краси.
Таке пояснення, замість заспокоїти, вразило Катерину в найболючіше місце. Щоб не звертати надто уваги на себе, показалась у залі, але через півгодини таки умовила Аркадія поїхати додому.
Не можна так само сказати, що Безбородько сподобався їй з першого погляду, хоч і відповідав якраз її уподобанням, але відразу показався грубіяном у товариських формах, коли запросив її до першого танцю лише під ранок.
Катерина прагнула залучити його собі насамперед тому, що стільки рук простягалось до нього, стільки завидющих очей стежило за ним, стільки безглуздих інтриг плели кумоньки довкола його особи.
Катерина хотіла довести світові, що тільки вона, одна вона — невродлива, малопомітна — матиме доктора Безбородька.
І то ще як матиме! Не тільки його прізвище, але й його глибока прив'язаність (якщо слово «кохання» здається доктору вже застарілим) належатиме тільки їй.
Була переконана, що з такими прикметами, як її, не буде нікому гирею на нозі, тим паче в коханої людини. Зробить по змозі своїх сил життя Теофілові безжурним та зручним, і не може бути, щоб він, хай за рік, хай пізніше, не зрозуміє її добрих прикмет і не оцінить належно її присутності у своєму житті.
Катерина чепурилася перед виходом з дому. Увійшла Неля, але не наблизилась до дзеркала, а збоку неприязно очікувала своєї черги. Катерина, яка на кожному кроці шукала нагоди примиритись з сестрою, запобігливо поступилась Нелі своїм місцем.
Глянувши мимохіть у дзеркало, Катерина побачила очі Безбородька, що стежили за Нелею.
Серце Катерини боляче стислось і на хвилину немов зупинилось, ніби випало з грудей, залишаючи за собою порожнє, важке місце.
Той молитовний вираз очей, ті розтулені від шаленого захоплення губи переконали її остаточно, що підозріння, яке не хотіла, боялась допустити до себе, підозріння, яке давно муляло їй серце, є слушним.
Стало їй ясно все. Але дивно — не осуджувала свого майбутнього чоловіка. Що ж! Неля не просто гарна дівчина, а стихія. Фантазія природи. Як не можна опертись стихії, маючи її день у день поблизу себе?
І в ту мить зрозуміла Катерина, що пропозиція Сулімана не брати сестер з матір'ю у свій дім — це її спасіння.
Коли вже виходили, Катерина, хоч Філько квапив, завернула з порога у спочивальню до Олени.
— Мамо, — промовила, і голос її затремтів від зворушення, а може, з ніяковості за свою сентиментальність, — я хочу мамі сказати, що… що б там не сталось, мама завжди може… покладатись на мене… Завжди в моїм серці буде місце для мами… Хай мама цього ніколи не забуває…
Олена нічого не відповіла на ці незвичайні в устах Катерини слова. Погладила тільки дочку по голові. Потім поцілувала в очі, але Катерина добре бачила, що мама плаче тихенько.