Перше Правило Чарівника

— Ні, — відповів Зедд, — я просто перетворив існуюче лезо, яке вже було, просто зробив його гострішим.

Річард похитав головою і почав збирати речі, поки Зедд голився. Келен допомагала Річарду.

— Знаєш, Зедд, — сказав Річард, укладаючи посуд, — ти на свій лад дуже впертий. Я думаю, тобі потрібна людина, яка б про тебе дбала, допомагала би тобі. Сам поміркуй. Хіба тобі не потрібна дружина?

— Дружина?

— Так. Може, тобі варто було б повернутися і ще раз побачитися з Еді.

— З Еді?

— Так, з Еді. Ти знаєш, про кого я. Одноногу чаклунку.

— Так, я чудово її знаю. — Він невинно подивився на Річарда. — Але в неї дві чарівні ніжки.

Річард і Келен схопилися.

— Як?

— А так, — усміхнувся Зедд, — здається, у неї вже відросла нога. — Він простягнув руку, щоб витягнути яблуко з кишені Річарда. — Ні з того, ні з сього. Взяла і відросла.

Річард схопив його за рукав.

— Зедд, ти…

Зедд посміхнувся.

— Ти до кінця впевнений, що не хочеш бути чарівником? — Він почав їсти яблуко, задоволений зробленим враженням, і простягнув Річарду ніж, гострий, як ніколи.

Річард знову похитав головою і продовжив збори.

— Я хочу повернутися додому і залишитися там, тільки і всього. — Подумавши, він запитав: — Зедд, я пам'ятаю тебе з тих пір, як був дитиною. Ти завжди був Чарівником, а я цього не знав. Як тобі вдавалося втримуватися і не пускати в хід свою чарівну силу?

— Але ж використовувати її небезпечно, та ще й болісно.

— Небезпечно? Чому?

Зедд уважно подивився на нього.

— Ти сам говорив мені про це, коли дізнався про чарівний меч.

— Ну, то меч. Зовсім інша справа. А яка небезпека для Чарівника в магії? І що за біль?

Зедд хитро посміхнувся.

— Не встигли закінчити перший урок, і вже хочеш отримати другий?

Річард звалив на спину мішок.

— Все одно, повернувшись, я хотів би залишитися лісовим провідником.

Продовжуючи гризти яблуко, Зедд подивився на стежку.

— Я зрозумів. А тепер розкажіть мені про все, що сталося з тих пір, як я втратив свідомість. Не забудьте нічого, нехай навіть вам здається, що це неважливо.

Річард і Келен з тривогою подивилися один на одного.

— Якщо не хочеш, я не розповім, — прошепотів він.

Вона взяла його за руку.

— Клянуся, ні слова про те, що сталося в будинку духів.

Річард зрозумів по очах, що вона стримає слово.

Весь день вони пробиралися лісовими стежками, намагаючись триматися подалі від великих доріг, і Річард з Келен розповідали Зедду, що трапилося з ними з тих самих пір, як на них напали тварюки з кордону. Іноді в найцікавіших місцях Зедд просив їх повернутися до попередніх подій. Річард і Келен, намагаючись не говорити зайвого і не суперечити один одному, змогли уникнути згадки про те, що було між ними в будинку духів Племені Тіни.

Під кінець дня їм все ж таки довелося вийти на велику дорогу, щоб перетнути Каллісідрін. Річка була занадто швидкою і широкою, щоб іти вбрід, так що вони вирішили перейти річку по дерев'яному мосту. Келен накинула на голову капюшон, щоб ніхто не бачив, яке в неї довге волосся. Багато людей йшли в Тамаранг в пошуках притулку від бандитських військ, які нібито вторглися з Вестланд. Келен сказала, що вони будуть в Тамаранзі завтра вдень. Але тепер доведеться майже весь час йти по дорогах. Річард знав, що вночі слід бути обережними і зупинитися подалі від людей. Він стежив за сонцем, щоб встигнути відійти в ліс до темряви.