Перше Правило Чарівника

— Важко це пояснити. У нього є чуття. Ти коли-небудь стріляла з лука?

Келен посміхнулася. Вона склала руки на колінах і опустила голову.

— Зазвичай дівчата не займаються подібними справами. Але мені в юності доводилося стріляти з лука заради забави, поки я не почала сповідувати.

Зедд посміхнувся.

— А чи було в тебе почуття мети? Чи могла ти відволіктися від сторонніх звуків і, слухаючи тишу, уявити, куди полетить стріла?

Келен злегка кивнула, не піднімаючи голови.

— Всього кілька разів. Але я розумію, про що ти говориш.

— Так от, у Річарда є почуття мети, майже свідоме. Мені іноді здається, що він, так би мовити, здатний вразити ціль з закритими очима. Але коли його питаєш, як він це робить, він сам не може пояснити. Він говорить тільки, що знає, куди і як полетить стріла. Він може займатися цим весь день, але якщо почати пояснювати йому про напрям вітру, відстань до цілі, або що цибуля лежала на дворі, а ніч була сира, то у нього зовсім нічого не вийде. Думка завадить почуттю. Те ж і з людьми. Річард невтомний у пошуках відповіді. Він кинувся до скриньки, як стріла до мети. Він ніколи не був у Серединних Землях, але пробрався через кордон і знайшов усе, що потрібно, на шляху до мети. Так поступає справжній Шукач Істини. І якщо повідомляти йому занадто багато всяких відомостей, то він буде намагатися робити те, що, як він розуміє, я хочу від нього, а не те, що він сам відчуває. Мені слід дати йому лише вірний напрям до мети а все інше надати робити йому самому.

— Але це цинічно. Адже він жива людина, а не стріла. Він робить все з великої поваги до тебе, бажаючи заслужити твоє схвалення. Він тебе обожнює.

Зедд сумно подивився на неї.

— Я сам люблю Річарда і захоплююся ним, але якщо нам не вдасться зупинити Даркена Рала, я стану мертвим кумиром. Іноді чарівникам доводиться використовувати людей, щоб зробити те, що необхідно.

— Здається, я уявляю собі, як тобі важко не говорити те, що ти міг би сказати.

Зедд встав.

— Я шкодую про те, що вам з ним так багато довелося випробувати. Можливо, з моєю появою справа піде легше. Спокійної ночі, дорога.

Він пішов було до табору, але Келен окликнула його. Зедд зупинився і озирнувся.

— У тебе була дружина?

— Так.

Видно було, що їй важко говорити.

— Що це значить, — запитала Келен, — любити когось більше за життя, мати можливість бути з ним поруч і бути коханим?

Зедд довго мовчав, дивлячись у темряву, а вона чекала, шкодуючи, що не бачить його обличчя. Вона вирішила, що він не хоче відповідати.

— Чарівник Зорандер, це не просто питання. Це вимога. Ти повинен відповісти мені.

Нарешті він тихо сказав:

— Це було таке відчуття, немов я знайшов відсутню половину самого себе і нарешті знайшов цілісність.

— Спасибі, Зедд. — Вона намагалася говорити спокійно, але була рада, що старий не бачить її сліз. — Мені просто було цікаво дізнатися.