Фантастика Всесвіту. Випуск 3

До кінця року Ферміна Даса не була присутня на жодній з громадських чи світських церемоній, навіть на врочистостях із нагоди Різдва, де вони з чоловіком завжди грали провідні ролі. Та особливо впадала у вічі її відсутність на відкритті та прем’єрі оперного сезону. В антракті Флорентіно Аріса почув, як у одному гурті розмовляли вочевидь про неї, не називаючи, проте, її на ім’я. Казали, ніби хтось бачив, як торік у червні вона сіла вночі на трансатлантичний пароплав компанії «Кюнар», рейсом на Панаму, і на ній, мовляв, була чорна вуаль, що приховувала ознаки фатальної хвороби, яка пожирала її. Хтось запитав, що то за така жахлива недуга, яка осмілилася вразити таку вельможну даму, і дістав відповідь, просякнуту чорною жовчю:

— В такої високодостойної особи можуть бути тільки сухоти.

Флорентіно Аріса знав, що багатії його країни не хворіли на скороминущі хвороби. Або вони помирали раптово і майже завжди напередодні великого свята, що псувалося через жалобу, або згасали від тривалої і жахливої недуги, усі подробиці якої незабаром ставали відомі широкій публіці. Від’їзд до Панами перетворився для багатіїв майже на обов’язкову єпітимію. Там вони здавалися на ласку долі, оселяючись у лікарні адвентистів, величезному білому бараці, загубленому в пралісах провінції Дар’єн, де під постійними тропічними зливами в палатах-одиночках із завішеними рядниною вікнами хворі втрачали усвідомлення короткого часу, що їм лишався, і де ніхто напевне не знав, що звістує запах карболки, — здоров’я чи смерть. Ті, хто одужував, поверталися з повними руками коштовних дарунків, які щедро роздавали, тамуючи внутрішній неспокій і нишком сподіваючись, що їм простять за таке нахабство — за те, що вони лишилися жити. Дехто з них потім, під час візитів до лікаря, задирав сорочку і показував живіт, зашитий грубезними швами, зробленими наче шевською дратвою, і, задихаючись від надміру щастя, порівнював їх зі швами, накладеними там пацієнтам, там-таки й померли; а ті, хто вижив, до кінця своїх днів усе розповідали й розповідали про те, які ангельські видіння бачили вони під дією хлороформу. Зате ніхто ніколи так і не довідався, що ж бачили ті, хто не повернувся, а найнещаснішими серед них були ті, котрим судилося померти на чужині в корпусі для сухотників, причому вмирали вони частіше від туги, яку навіював дощ, ніж від хвороби.