Чужинець на чужій землі

— Гм... Я не знав, що досі ліплю пасочки із піску, — Бен підвівся. — Інколи від твоїх чарів у мене голова йде обертом, крихітко моя. Тож я хочу піти трохи подивитися стерео, — він зупинився, щоб поцілувати її, — а ти розважатимеш Татуся Джубала; він любить маленьких дівчаток.

Кекстон пішов, і пачка цигарок, яку він залишив на кавовому столику, раптово піднялася, полетіла вслід за ним і вмостилася в одній з його кишень.

Джубал спитав:

— Це ти зробила? Чи Бен?

— Бен. Я не палю, якщо тільки чоловік, з яким я поряд, не хоче, щоб я палила. Проте він завжди забуває свої сигарети; вони ганяються за ним по всьому Гнізді.

— Гм... Цими днями він робить доволі великі пасочки.

— Бен розвивається значно швидке, ніж сам це визнає. Він — дуже свята людина, але ненавидить про це говорити. Тому що він сором'язливий.

— Пфф. Доун, ти — та Доун Ардент, яку я зустрів у Храмі Фостера десь два з половиною роки тому, чи не так?

— О, ти пам'ятаєш!! — вона виглядала так, наче він дав їй льодяника.

— Звичайно ж, пам'ятаю. Проте я тоді був трохи спантеличений. Ти змінилася — на краще. Здаєшся ще прекраснішою.

— Це тому, що так воно і є: я дійсно стала прекраснішою, — просто відповіла вона. — Спершу ти переплутав мене з Джилліан. А вона теж стала значно гарніша.

— Де те дитя? Я ще не бачив її... А сподівався побачити одразу ж.

— Вона працює, — Доун зробила паузу, — проте я передала їй твоє питання, і вона сказала, що вже йде, — Доун знову замовкла, — а я тим часом займу її місце. Якщо ти мене вибачиш.

— О, звісно. Біжи, дитинко.

— Не варто поспішати, — однак вона підвелася й вийшла.

Майже одразу на її місце сів доктор Махмуд.

Джубал кисло на нього поглянув.

— Ти мусив виявити хоча б елементарну ввічливість, щоб повідомити мені, що ви перебуваєте в цій країні, — замість того щоб дати мені можливість познайомитися з моєю хрещеницею тоді, коли вона користалась послугами нянечки-змії.

— О, Джубале, ти завжди так поспішаєш.

— Сер, коли один...

Але Джубала перервали, затуливши йому очі з-за спини. Голос, який він добре пам'ятав, вимагав:

— Вгадай — хто?

— Вельзевул?

— Спробуй знову...

— Леді Макбет?

— Значно ближче... Ну, третя спроба — або розплата!

— Джилліан, припини і йди сюди. Сідай біля мене.

— Так, тату, — вона підкорилася.

— І припини називати мене Татом будь-де, окрім як вдома. Сер, я говорив про те, що у моєму віці необхідно поспішати з такими речами. Кожний схід сонця — коштовність... Бо за ним може ніколи не настати захід. Світ може закінчитися у будь-який момент.

Махмуд посміхнувся йому.