Звіяні вітром. Кн.1
- Автор: Митчелл Маргарет
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-01143-5
- Переводчик: Ростислав Доценко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Звіяні вітром. Кн.1». Краткое содержание книги:
Головне в романі — тема загальнолюдських цінностей і долі людей, захоплених могутнім виром історичних подій.
— Але ж це нерозумно — вертатися, коли їм немає де жити! Де ж вони оселяться?
— Вони, міс Скарлет, селяться в наметах, у халупах, у дерев’яних хатинах, туляться вкупі по шість-сім родин в уцілілих будинках. І силкуються відбудовуватись. Тож не кажіть, міс Скарлет, що це нерозумно. Ви ж знаєте атлантців так само добре, як і я. Вони дуже залюблені у своє місто, як і чарлстонці у свій Чарлстон, і треба чогось сильнішого, ніж янкі та пожежі, щоб стримати їх від повернення до Атланти. Атлантці — ви вже даруйте, міс Меллі,— вперті як мули, коли йдеться про їхнє місто. Чому — я не розумію, бо мені воно завжди здавалося занадто гамірним, якимсь аж зухвалим. Але я що — я не городянин зроду, і взагалі міста не люблю. І ще скажу я вам: хто перший туди вертає, той найбільшу поживу має. А хто вернеться останній, не знайде ні деревини, ні цеглини, ні каменя від свого будинку, бо все вже розтягнуть ті, які перші кинулися відбудовуватись. Ось щойно передучора я побачив, як місіс Меррівезер з міс Мейбел та з їхньою старою негритянкою накладали цеглу на тачку. А місіс Мід сказала мені, що заміряється поставити собі дерев’яну хатину, як тільки доктор вернеться й допоможе їй. Вона каже, що мешкала в дерев’яній хатині, коли вперше прибула до Атланти,— тоді ще місто звалося Мартасвілл,— і любісінько може мешкати й тепер у такій самій. Звичайно, то вона жартувала, але з цього видно, який там у них настрій.
— Гадаю, завзяття їм не бракує,— не без гордості заявила Мелані.— Правда, Скарлет?
Скарлет притакнула головою, відчуваючи похмуру втіху й гордощі за це місто, яке стало їй другою домівкою. Френк має рацію, в цьому місті й справді і гамору багато, й зухвалості, але саме за це вона його й уподобала. Воно не було схоже на застиглі у своїй манірності старіші міста, буяння життя в ньому відповідало її власному темпераментові. «Я сама як Атланта,— подумалось їй.— Щоб зломити мене, треба чогось більшого, ніж янкі та пожежі».
— Якщо тітонька Туп вернеться до Атланти, нам, Скарлет мабуть, теж треба було б туди вернутися й оселитися з нею,— сказала Мелані, урвавши плин її думок.— Сама вона там помре зі страху.
— Але як же я можу всіх тут покинути, Меллі? — роздратовано заперечила Скарлет.— Якщо ти так переживаєш за неї — їдь собі. Я тебе не триматиму.
— Ой, я зовсім про це забула, дорогенька! — скрикнула Мелані, зашарівшись від збентеження.— І треба ж бути такою бездумною! Звичайно, ти не можеш покинути Тару... Та й, гадаю, дядько Пітер з куховаркою зуміють подбати про тітоньку.
— А ти можеш і поїхати,— тільки й мовила Скарлет.
— Ти ж знаєш, я тебе не покину,— відповіла Мелані.— Та й мені без тебе там було б страшно...
— Ну то дивись. Але мене ти нізащо не затягнеш назад до Атланти. Скоро вони поставлять там кілька будинків, як вернеться Шерман і знову їх спалить.
— Він не вернеться,— зауважив Френк, мимоволі спохмурнівши.— Він пройшов через увесь штат до узбережжя. Цього тижня янкі зайняли Саванну й начебто вступили до Південної Кароліни.
— То вони зайняли Саванну!
— А так. Що ж, леді, це було неминуче. Там не було кому боронити місто, хоч до війська забрали всіх до одного, хто тільки міг переставляти ноги. А чи ви знаєте, що коли янкі посувалися на Мілледжвілл, наші мобілізували усіх курсантів з військових училищ, навіть зовсім молоденьких, та ще й випустили в’язнів з тюрем для поповнення бойових частин? Атож, випустили всіх, хто погодився піти на фронт, і пообіцяли помилування тим, хто дотягне до кінця війни. Мене аж мороз бере поза шкірою, як подумаю, що молоденькі курсантики виступають пліч-о-пліч з горлорізами та крадіями.
— Повипускали злодіїв, щоб могли нас грабувати?!
— Нема чого хвилюватись, міс Скарлет. Вони далеко звідси, і, крім того, з них виявилися непогані вояки. Мені здається, як хто злодій, то це ще не означає, що він не може бути добрим солдатом, ге ж бо?
— Гадаю, це дуже правильно зробили,— тихо зауважила Мелані.
— А я не згодна,— рішуче заявила Скарлет.— У нас тут і так скрізь аж кишить злодіїв, не кажучи вже про янкі та...— Вона вчасно стримала себе, але чоловіки, здогадавшись, приснули сміхом, а хтось із них договорив за неї: «...Не кажучи вже про янкі та нашу інтендантську службу»,— що змусило Скарлет почервоніти.
— А де був генерал Гуд зі своїм військом? — поспішила їй на порятунок Мелані.— Чом він не оборонив Саванну?