Все королівське військо
- Автор: Уоррен Роберт Пенн
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Все королівське військо». Краткое содержание книги:
Історія жорсткого політика, що часто не гидує ніякими методами для досягнення своїх цілей. В основу книги лягла біографія губернатора Луїзіани Х'юї Лонга.
Автор був удостоєний Пулітцерівської премії 1947 року за цей твір.
Оце, власне, й весь його життєвий шлях — внутрішньо надзвичайно насичений, напружений, а на зовнішні події не багатий. Навіть на війні йому побувати не випало: у дні першої світової він був ще хлопчиськом, у дні другої — тридцятип’ятирічним доцентом.
Хемінгуей починав важко. Видавці повертали йому рукописи, а він посилав їх знов і знов, нічого не змінюючи й сподіваючись, що стіна нерозуміння, стіна упередженості колись упаде. Так зрештою і сталося. Зате після опублікування книги оповідань «За нашого часу» і, особливо, роману «Фієста» до нікому не відомого, напівголодного автора, як у казці, одразу прийшла світова слава.
І Фолкнер повільно й важко, наче крізь хащі, продирався до успіху. Та коли до цього успіху, здавалося, вже можна було сягнути рукою, інтерес до незвичайних Фолкнерових творів знову різко спадав. Лише на схилі віку автора «Крику й шалу» та «Осквернителя праху» остаточно визнали «великим» і його популярність затьмарила Хемінгуеєву.
З Уорреном нічого подібного не відбувалося. Лише найперші його епічні твори (в 1933 році роман «За часів господа бога», а в 1935-му — другий роман, що так і не дістав назви) були відхилені. Одначе це не змусило Уоррена, як Фолкнера, приробляти десь у Голлівуді. Адже його годувало літературознавство. І не тільки годувало, а й прокладало йому дорогу до успіху. У середині 40-х років він був по-своєму відоміший за Фолкнера і скористався зі свого впливу, щоб підтримати публікацію Фолкнерового однотомника, підготовленого критиком М. Каулі. Цілком можна припустити, що на той час долю Фолкнера вирішила саме ця підтримка. Критик і поет Уоррен, ідучи якийсь час попереду Уоррена-романіста, коли й не вирішували, то принаймні полегшували і його долю. Та, на відміну від Хемінгуея і Фолкнера, в цій долі не було безприкладних стрімких злетів. Проте картина життя Уоррена ускладнюється відчуттям певної неузгодженості трьох його письменницьких іпостасей.
Він — поет великою мірою елітарний, у кожному разі складний, якого більше шанують, ніж читають, і який звертається до обраних, пише для вузького кола знавців. Його наставники — англійські «метафізики» XVII століття, за часів Уорренового учнівства якраз наново відкриті. «Слідом за ними,— пише О. Звєрєв, знавець англомовної поезії,— Уоррен тяжіє до ускладненого образного ряду, розгалужених метафор, «наскрізної» іронії, що легко й органічно поєднує патетику і скепсис». Близькі його поетичній манері й деякі конструкції єлизаветинського театру.
Уоррен-літературознавець загалом і в цілому не заходить у протиріччя з Уорреном-поетом, принаймні на початку шляху. Монографія про Драйзера написана з інших, ближчих до реалізму позицій, але замолоду Уоррен сповідував принципи так званої «нової критики» — наукової школи, що обстоювала автономність мистецтва, самоцінність і самодостатність художнього твору. Ще навчаючись, а потім і викладаючи в університеті Вандербільта (штат Теннессі), він був близький до професора Дж. К. Ренсома, одного із стовпів «нової критики» в Америці. А на початку 30-х років разом з іншим її стовпом, своїм співавтором К. Бруксом, працював в університеті штату Луїзіана, де вони розробляли теорію, згідно з якою іронія, парадокс, багатозначність — це головне, якщо не все, в літературі.
А от Уорренова проза цю теорію начебто спростовує. І не лише в романі «Все королівське військо» (написаному, до речі, на матеріалі політичних махінацій, що їх сам автор спостерігав, коли жив у Луїзіані), але й у першому його опублікованому романі «Нічний вершник», який вийшов у світ 1939 року і побудований навколо надзвичайно гострого соціального конфлікту.
Коли в перші роки нашого століття ціни на тютюн різко впали, фермери об’єдналися, щоб якось захиститися від сваволі скупників-монополістів. Проте були й такі, що й далі продавали свій тютюн за низьку ціну. З ними боролися озброєні «нічні вершники». Вони палили і вбивали. Спалахнула справжня війна, яка дістала назву «тютюнової». Її події і поклав Уоррен в основу свого роману.
Не цурається Уоррен суспільно-важливих тем і в інших своїх прозових творах: у романі «Печера» (1959) він звинувачує в бездушності сучасну американську цивілізацію, в романі «Нетрі» (1961) звертається до теми громадянської війни 1861—1865 років. На відміну від поезії, Уоррен пише прозу немовби з огляду на широкого читача: в романах «Нічний вершник», «Про час і про світ» (1950), «Зійди в зелений діл» (1971), а по-своєму й у «Всьому королівському війську» наявний детективний сюжет.
Та чи така вже незаперечна різниця між трьома іпостасями Уоррена? Недарма ж О. Звєрєв твердить, що проблематику його прози важко зрозуміти без його ж таки поезії, зокрема — «Все королівське військо» без збірника «Тридцять шість поезій» (1932). А американський критик У. Аллен пише: «Читаючи його романи, ніколи не забуваєш, що Уоррен (разом з Клінтом Бруксом) був автором посібника «Розуміння поезії». Звісно ж, вірші, статті, романи належать перу однієї людини. Звідси й схожість. А несхожість можна списати на жанр. І все ж таки: з одного боку — щось символіко-філософічне, а з другого — політично загострене. Але, придивившись, побачиш лише змінені подоби тих самих сумнівів, шукань, надій, тієї самої уорренівської проблематики. І навіяна вона південним походженням письменника (він родом із штату Кентуккі), його південним досвідом. З американського Півдня все в Уоррена починається, на американському Півдні все у нього замикається; американський Південь усе тут зв’язує і все розділяє.