З любов’ю, Обрі
- Автор: Лафлер Сюзанн
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-289-5
- Переводчик: Наталія Ясіновська
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «З любов’ю, Обрі». Краткое содержание книги:
Бабусині очі вивчали мене, чекали на мою реакцію. Я кліпнула у відповідь. Ми лежали поруч, наші обличчя були близько-близько.
— Я сумую за ними, — прошепотіла я.
— Я знаю, — відгукнулася бабуся. — Я також, Обрі.
Я забула, що вона також за ними сумувала. Що вони були і її також.
— Після аварії, — продовжувала бабуся, — мені знову було боляче. Цього разу я думала, що моє серце розбите, але я мушу бути сильною заради Обрі і моєї Ліззі. Знову ти змушувала мене вставати вранці з ліжка, навіть після того, коли я лишила вас із мамою у вашому будинку, щоб ви вчилися жити удвох. Тепер я бачу, що не треба було робити цього так швидко. Зараз я сумую за Саванною, хвилююся за Ліззі — так, що іноді здається, що я не зможу поворухнутися без болю, але я пам’ятаю, що моя Обрі тут, поруч зі мною, і ми потрібні одна одній.
Вона поцілувала мене у тім’ячко і вибралася з ліжка.
— На добраніч, — сказала бабуся. — А завтра — вилазь із ліжка.
Бабуся пішла. Я повернулася на інший бік — до нічного столика — і дивилася, як Семмі повільно плаває колами у своєму акваріумі.
Списку справ уранці не було. Я прокинулася і трохи полежала, слухаючи шум дерев і спів пташок, що долинали крізь вікно. Повівав легенький вітерець. Повітря було свіжим.
Коли я відкинула простирадла, вони були гладенькими і прохолодними. Я вилізла з ліжка, босими ногами відчувала тріщинки на дерев’яній підлозі. Я послала Семмі повітряний поцілунок і кинула пластинку корму. Вона булькнула у воду, і вода завирувала, коли Семмі кинувся до їжі.
— Доброго ранку, бабусю, — сказала я, коли зайшла до кухні.
— Доброго ранку, — відповіла бабуся, і по голосу я чула, що вона усміхається. — Хочеш омлет із беконом?
— Я приготую, — запропонувала я. І справді приготувала сніданок. Поклала хліб у тостер. Збила яйця і вилила їх у змащену маслом сковорідку. Поклала бекон на меншу сковорідку. У кухні був безлад.
Бабуся поставила на стіл тарілку з малиною для мене. Чи вона знала, що я думала про неї учора? Може, малина також нагадує їй про дідуся?
Я перекинула їжу на тарілку, добряче посолила яйця і намазала маслом тости. Це був найкращий сніданок за довгий час.
Я зробила ще тостів, цілу купу, і поставила брудний посуд у раковину. Потім зазирнула в комірчину. Бабуся закидала білизну у пральну машинку.
— Мені треба дещо зробити, — сказала я.
Бріджет була на вулиці, майструвала з паличок будинок для маленьких ляльок.
— Привіт, — сказала я.
— Привіт, — відповіла Бріджет, не відриваючись від будівництва.
— Я хочу розповісти тобі, що трапилося, — сказала я, намагаючись не впустити тости, так у мене тремтіли руки.
— Учора? — запитала вона.
— Ні. Що трапилося. З моєю сім’єю.
Бріджет нарешті подивилася на мене.
— Добре.
Вона стояла і обтрушувала з рук багнюку.
Коли ми йшли до лісу, я дала їй тост. Ми повсідалися, як тільки дісталися до дерева Бріджет.
Тости, мабуть, були невдалим вибором. Було тяжко ковтати, не запиваючи. Я стала подрібнювати верхній тост на малесенькі шматочки.
Кілька хвилин ми мовчали.
Першою заговорила Бріджет.
— Я все ще приходжу сюди і залажу на це дерево. Якось залізла навіть вище, ніж того разу, коли впала.
Я глибоко вдихнула. Потім ще раз. Я не сказала їй, що також залазила на її дерево.
— Трапилася катастрофа, — сказала я.
— Катастрофа?
— Аварія. Автомобільна аварія.
Я зупинилася. Мені було важко сказати вголос і те, що я вже сказала, навіть не розповідаючи всю історію. Але я мусила розповісти, зараз.
— Ми ніколи не їздили у відпустку, — почала я. — Маю на увазі, окрім поїздок сюди, до бабусі. Ми ніколи не їздили далеко, не зупинялися в готелях. Але тато мав кілька вихідних у квітні, тож вони з мамою подумали, що буде цікаво кудись поїхати, і ми десь три години їхали до готелю. Це було справді цікаво. Ми провели там цілих три дні, їли на сніданок усе, що хотіли, плавали і гралися в басейні, ходили в ресторани і дивилися в номері кабельне телебачення. А в неділю поїхали додому. Коли ми виїжджали, дощ ледь накрапав, тож ми виїхали на трасу. Там було багато вантажівок, дорога нерівна, а потім почалася справжня злива. Нічого не було видно. Я сиділа за мамою. Вона була за кермом. Дощ за вікном мене заколисував, хотілося спати. Я була втомлена поїздкою, притулила голову до вікна і заснула. Саванна, я пам’ятаю, відклала розмальовку і запхала у вуха навушники. Це останнє, що я бачила.