Бойова група «Байєрсдорф»

Раніше Михайло Длябога був учителем у середній торговельній школі. У Дивізії він очолив артилерійську батарею

Черкашин хотів обійти село Хмелік з лівого флангу, але був поранений, і цей план не вдався. Пройти далі дивізійники не змогли. Після двогодинного вогневого бою, приблизно о 17:45, атакувальні сили отримали підкріплення — 2‑й батальйон 5‑го галицького добровольчого полку СС, 2-га рота ваффен–оберштурмфюрера Соболевського та важка кулеметна рота оберштурмфюрера СС Шнеллера за підтримки двох самохідних гармат, які атакували від села Бабіце, обходячи Хмелік із правого флангу. Також, за даними М. Мельника, тут діяв німецький 72‑й моторизований взвод жандармерії. Загальна кількість артилеристів бойової групи, жандармів та галицьких поліціянтів сягала близько 300 вояків[104].

Для стрільців роти Шнеллера потрапляння в бій було несподіваним. Володимир Кецун згадував: «Одного дня вранці ми отримали наказ приготуватися до акції… Ми здивувалися, коли замість маршувати, по нас приїхали вантажні машини, щоб завести нас до місця призначення… Там ми мали дві несподіванки. Перша — там вже була одна сотня, про яку ми нічого не знали (найімовірніше, це була 2-га рота батальйону. — Авт.)… Друга несподіванка — ми побачили дві гармати, що окопалися якихось 50 метрів від нас. Тоді я зрозумів, що ми прибули не на якісь вправи, але на щось, що може бути небезпечним. Нам незнана сотня помаршувала від нас наліво, де зайняла бойові позиції. Ми довідалися, що ця сотня має охороняти наше ліве крило в час нашого наступу на село»[105].

Однією з центральних точок оборони партизанів був хутірський вітряк на горбі великої поляни, на якому були встановлені два кулемети. Кулеметний вогонь з вітряка (за словами Долинського, партизани «немилосердно сікли вогнем, не даючи змоги піхоті підвести голову для форсу») суттєво затримав наступ піхоти, і тривалий час дивізійники намагалися знешкодити ворожі вогневі точки. За згадкою Долинського (який особисто в цьому бою участі не брав), ситуацію врятував Микола Палієнко, який «зняв з позиції одну гармату, підтягнув її на віддаль зору вітряка та трьома стрілами особисто скосив вітряк, як билину»[106]. Цікаво, що артилерист Михайло Длябога нічого не згадує ні про участь Палієнка в цьому бою, ні про те, що його гармати стріляли по вітряку. Це не дивно, оскільки всі свідчення показують, що артилерійські гармати якраз по вітряку і не стріляли, а події тут розвивалися дещо по–іншому. Стрілець із роти Шнеллера Ярослав Овад згадував: «Ми… мали вогнем допомагати наступаючій піхоті. Село було за два кілометри від нас, а на краю стояв вітряк. З нього сипались на нас постріли з важких скорострілів. Ми тоді мали змогу і приємність використати автоматичну стрільбу. Встановивши лівий і правий «бегреценг», вистріляли ми на цей вітряк кілька скриньок амуніції. При цьому наш стрілець другий номер Заплітний був поранений в ногу. Це вперше я побачив пораненого на полі бою. Його зразу забрали назад, а я, будучи третім номером, перебрав за нього лафет від скоростріла. Коли наша піхота йшла лавою в наступ, з'явилися дві штурмові гармати, які стріляли по цілях в селі, а коли ми думали, що треба найбільше їх, вони повернулись і поїхали назад. На нас це справило погане враження, дуже пригноблююче. Ми справді не знали, що вони мусять від'їхати для поповнення амуніцією. На жаль, вони більше не показувалися. Може, тому, що вже смеркалося і їх легко було пошкодити»[107].

Лев Стеткевич так само залишив спогади про цей бій: «Наша протитанкова чота приблизилася до вітряного млина перед цим населеним пунктом. Більшовики підпустили нас на віддаль приблизно 70–80 м до млина. Раптом вони відкрили сильний вогонь зі скорострілів. Чути було голоси «за Сталіна, за Родіну, брат на брата йдьот!» Сніг був глибокий і відходити по відкритому полю було досить важко. Мусіли залишити вбитих і поранених. Однак тут прийшли на допомогу дві штурмові самохідки, що відкрили сильний артилерійський вогонь. Ми знову рушили у наступ. Партизани відступили до лісу»[108].