Бойова група «Байєрсдорф»

Вояки сідають у машини, щоб вирушити на пошук партизанів. Через сніг під час патрулювань стрільці зазвичай пересувалися пішки. Коли сніг зійшов, автотранспорт почали використовувати активніше

Під час патрулювань траплялися і кумедні випадки. Так, один із писарів 2-ї роти на прізвище Йонак часто співав популярну польську вояцьку пісню «Уланє, уланє, мальоване дзєці…» Чуючи її, «поляки стояли вздовж дороги з роззявленими ротами. Вони дивувалися, що якісь поляки служать у військах СС»[122]. Загалом польське населення дивилося на українців в уніформі військ СС з великим подивом та підозрою, оскільки не могли уявити, що німці дозволять створити слов'янську частину у військах СС.

Однак служба не була легкою, а війна постійно нагадувала про себе. Так, у селі Сіль уночі під час сну були вбиті два перекладачі артилерійської батареї. Це стало наукою всім іншим воякам, що пильність та обережність не можна втрачати ні на мить. Через два дні після цього двоє їздових відокремилися від батареї і також були вбиті партизанами у відкритому полі. Найімовірніше, саме в цей час трапився прикрий випадок, описаний Ярославом Овадом у споминах. В один із днів десь близько 23 години несподівано пролунав постріл. Усі тут же схопили зброю та вибігли займати оборону. Виявилося, що в одній із хат був убитий стрілець «гарний високий хлопець», за що, так ніхто і не знає. Ходили чутки, що це були якісь «партійні прорахунки», тобто якось пов'язано з ОУН. Був влаштований воєнний похорон і похоронний взвод зробив трикратний залп. А «опісля знову тривала дальше забава з погонею за партизанами»[123].

Вояки в окопі і біля бункера. У спогадах нема жодної згадки про будівництво ними оборонних споруд, маємо лише світлину, яка про це свідчить

Світлини, зроблені в березні 1944 року дивізійним військовим кореспондентом Тилявським, свідчать, що сніг у цей час уже розтанув і вояки могли активніше використовувати автомобілі. Також є світлина, де дивізійники в цей період сфотографовані в окопі біля бункера, можливо, під час постою мали змогу попрактикуватися в будівництві оборонних споруд.

Холодна погода разом із незадовільним забезпеченням зимовим одягом призвели до того, що багато вояків захворіли на грип. Стеткевич згадував один випадок: «Одного ранку проваджу селом патруль, дивлюсь йде вояк і, зрівнявшись зі мною, питає, де тут є назарет. Я, жартуючи, кажу, що не думаю, щоб тут десь близько був Назарет, бо, наскільки мені відомо, то Христос вродився в Назареті. Вояк подивився на мене і каже: «Вам хочеться жартувати, а тут чоловік хворий». Я, певна річ, показав йому, де міститься лазарет»[124].

Вояки бойової групи з селянськими підводами під час патрулювання

Незважаючи на активну розвідувальну активність, загальне становище було спокійним — партизани поводилися тихо. Через тиждень перебування в селі Сіль артилерійську батарею перекинули в Білгорай. А бойова група була зайнята розв'язанням зовсім інших проблем.

Українські дівчата радо вийшли привітати вояків бойової групи під час патрулювання. Це фото було використано в українській пропаганді, ми ж наводимо як фрагмент з газети «Голос Підкарпаття», так і саме фото

Насамперед білгорайський крайсгауптманн (окружний староста) ініціював розслідування обставин розстрілу окружного лікаря Кришкевича у Тарнограді за звинуваченням у шпигунстві. З цим лікарем крайсгауптманн перебував у дружніх взаєминах і тому влаштував йому «величні похорони» ще до прибуття бойової групи. Звіт про те, як «українські бандити» вбили невинного лікаря, був відправлений до Берліна і в штаб дивізії, куди вже повернувся з навчання командир дивізії Фрайтаґ. Почали ширитися чутки про незаконність дій начальника розвідки бойової групи і про можливе притягнення його до воєнного суду. Зрозуміло, що українські офіцери переполошилися і як один стали на захист свого побратима, в той час як Байєрсдорф і Кляйнов, розуміючи всю складність ситуації, намагалися пом'якшити становище та відтягнути час. У Білгорай зі штабу дивізії терміново прибув ваффен–гауптштурмфюрер Дмитро Паліїв, щоб з'ясувати всі обставини. Зрозуміло, що він підтримав українських офіцерів. Тут цікаво, що ніякої німецької комісії з розслідування цього випадку до дивізії не було скеровано. Навіть дивізійний суддя штурмбаннфюрер СС Ханс-Георґ Циґлер не прибув у Білгорай, хоча його поява виглядала б цілком природною. На наш погляд, це свідчить про те, що в Берліні ніхто серйозно не сприйняв звіти крайсгауптманна і ніякого офіційного розслідування так і не було відкрито. Однак українським офіцерам про це було невідомо, і вони постійно тиснули на Байєрсдорфа, щоб той своєю владою вплинув на місцеве керівництво. А якщо ні, з тверджень Долинського, то вони погрожували завалити рапортами всі інстанції, починаючи від штабу фронту і закінчуючи вищим командуванням у Берліні, наголошуючи, що моральний дух українських вояків через ці події дуже впав, і тепер жоден з українських офіцерів не бере на себе відповідальності за успіх подальших дій бойової групи. Після такого не дивно, що на додачу до Паліїва на відвідини до бойової групи були відряджені ще кілька членів Військової управи, зокрема Осип Навроцький та Євген Пиндус.