Бойова група «Байєрсдорф»

Заклик до захисту своєї Батьківщини від більшовицької загрози постійно лунав з вербувальних плакатів дивізії «Галичина»

Місцеве населення радо вітало українських вояків у німецьких одностроях. Жінки, «нікого не питаючи», почали різати й варити курей, гусей та індиків. Як згадує Длябога, ті з вояків, хто мав гроші, давали їх тим жінкам. Певною проблемою стало те, що деякі старші унтер–офіцери «любили здорово випити», і Длябога справді переймався, що вони зможуть напитися, а це в умовах бойової ситуації було подібно смерті. «Треба було сильної руки, щоб все опанувати і щоб була карність»[99]. Тому після короткої зупинки в Люблинцю артилеристи виступили в напрямку села X., де і зупинилися на ніч. Зранку наступного дня вони виступили на Тарноград. Уже перед самим містом передовий загін артилеристів зіткнувся з невеличким партизанським загоном, внаслідок чого виникла коротка перестрілка. Партизани були розсіяні, а артилеристи вступили в Тарноград.

Тарноград був типовим прикордонним містечком, з наполовину польським та українським населенням. Зараз адміністративний центр міста був знищений та спустошений. Партизанський загін, який напередодні ввечері захопив місто, пограбував та спалив будівлю українського кооперативу, перебив українську поліцію та кількох активних українців. Партизани також позабирали в місцевого населення перини, подушки, зимовий одяг, чоботи тощо. Характерно, що будівля польського кооперативу не постраждала, також не було вбито і жодного поляка. Невеличкий німецький гарнізон теж відсидівся за стінами свого міцного опорного пункту, що його партизани, не маючи артилерії, не могли взяти. Вранці партизани покинули місто. Будучи свідком усього цього, стрілець Ярослав Овад згадував: «Урядові будинки були немов бункери: вікна замуровані цеглою, тільки бійниці чорніють. Деякі хати підпалені, а деякі спалені дотла. Брами загороджені колючим дротом. Казали, що партизани несподівано напали на українську поліцію і вирізали всіх, хто був. Опісля втекли, підпаливши кілька хат та розстрілявши кількох людей»[100].

Ваффен–оберштурмфюрер Богдан Соболевський, командир 2-ї роти. Фото зроблено в 1943 році під час його перебування у вишкільному таборі

Якщо вірити спогадам Долинського, то, спостерігаючи за згарищем, він натякнув Байєрсдорфу, що якби він отримав дозвіл на реалізацію свого плану атаки, то нічого подібного б не сталося. На це Байєрсдорф «зціпив зуби від злості, не відповідаючи мені нічого». Але такий натяк виявляється дуже дивним, враховуючи, що група пройшла маршем майже по теренах, де проходила розвідка Долинського, і жодного супротивника не зустріла, оскільки партизани більш ніж на добу ніде не затримувались. І навіть якщо Байєрсдорф погодився б на реалізацію плану Долинського, то, найімовірніше, ця акція закінчилася б нічим. Партизани все одно покинули село, де розташовувалися, щоб вирушити на Тарноград, тому захопити їх зненацька навряд чи вдалося б, також як і вчасно встигнути до Тарнограда. Зі своєю важкою зброєю дивізійники пересувалися дуже повільно, тим паче враховуючи брак автотранспорту. Дивно, що такий «знавець партизанської тактики», яким себе позиціонував Долинський у своїх спогадах, не врахував цього. Отже, його звинувачення, якщо вони були справді висловлені, повністю безпідставні та нічого, крім подиву німецьких офіцерів, викликати не могли.

Харчове забезпечення було одним із найважливіших питань

На ночівлю бойова група залишилася в Тарнограді. Тим часом українські вояки дізналися від місцевих мешканців, що кооперативне сховище, заповнене продуктами і товарами, залишилося незайманим, бо партизани його так і не помітили, захопивши лише те, що лежало на полицях. Заохочені перспективою роздобути додаткові продукти та цигарки, яких воякам завжди не вистачало, частина дивізійників добровільно взялася допомагати в остаточному гасінні пожежі кооперативної будівлі.

Поки основні частини групи готувалися до постою, Байєрсдорф наказав Долинському терміново провести розвідку стану мосту через ріку Танев на шляху між Тарноградом та Білгораєм. Цей міст кілька днів тому був спалений польськими партизанами, і зараз його відновлювали німецькі армійські сапери. Від стану мосту — чи зможуть частини бойової групи перейти по ньому, залежали майбутні плани акції. Якщо міст ще був не готовий, то треба шукати брід, оскільки доволі стрімкі береги у районі мосту не давали змоги форсувати річку на місці, а пошук броду в лісистому терені забрав би чимало часу. Долинський був роздратований, бо його люди були виснажені, тому намагався сперечатись, однак мусив підкоритися наказу.