Гайді. Гайді. Пригоди тривають
- Автор: Спири Йоханна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга—Богдан
- ISBN: 978-966-10-2734-2
- Переводчик: Роман Матиев
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Гайді. Гайді. Пригоди тривають». Краткое содержание книги:
— Ти колись вибалакаєшся? — перервав її Вуй, що до того часу сидів мовчки.
— От тобі й на, — здивувалася Дорка, рвучко піднявши голову, — так сидите собі спокійно, ніби я тут про щось зовсім нікчемне оповідаю. Та в усьому селі, кожен, якби я до нього з такою новиною, як ото до вас, прийшла, Бозі на небі дякувати б почав.
— Ну то йди і розповідай кожному, як хочеш, — сухо відреагував на кольку старий, — що мені до того?
Дорка підстрибнула, ніби її оса вжалила:
— Ну, як така ваша думка, то я вам свою повідати хочу. Так ось: дитині вже вісім років, а вона ніц не знає і ніц не вміє, ні до школи, ні до церкви ви її не пускаєте. Я все знаю, в селі мені розказали. Дитина — єдина сестрина донечка, я за неї відповідаю. Їй має бути добре. Якщо вже випадає таке щастя, як ото зараз Гайді, то тільки той може бути проти, кому на всіх наплювати, і хто нікому ніколи добра не бажає. Але я вам прямо заявляю: не поступлюся. На моїй стороні кожен, хто в селі живе. І кожен звідти — проти вас, то я до того, що, може, хочете до суду, га? Спам’ятайтеся, Вую, та крім того є ще всякі такі речі, які вам закинути можна, а ви не дуже любите про те слухати. Як іти до суду, то там вас назовні вивернуть, відкопають таке, про що ніхто й подумати не міг.
— Замовкни! — гнівно викрикнув старий, грізно зблиснувши очима. — Забирай малу і йди собі. Щоб я тебе більше з нею тут не видів. Не хочу більше видіти цього капелюшка з пір’ям, і не хочу більше чути таких слів. Геть звідси!
Вуй великими кроками вийшов з хижі.
— Ти розізлила дідуся, — сказала Гайді й не вельми привітно блиснула на тітку своїми чорними очима.
— Та він відійде і скоро не буде таким, ну ж бо, пішли, — заспішила тітка, — де весь твій одяг?
— Я нікуди не йду, — вперлася Гайді.
— А то що таке? — гримнула сердито тітка, але продовжила трохи дружелюбніше: — та йдемо, йдемо вже, ти всього не розумієш, тобі буде дуже добре, ти уявити собі не можеш, як буде добре.
Вона підійшла до шафи, вийняла звідти одяг дівчинки і, поскладавши, зав’язала у вузлик.
— Можемо вже йти. Вдягни тільки свого капелюшка, він, звичайно, вже не має такого гарного вигляду, але як на один раз — то можна. Надягай і йдемо!
— Я нікуди не піду, — повторила Гайді ще раз.
— Та не будь такою дурною і впертою, як та коза, надивилася на них. Хіба ти не чула, що він казав? Дідусь набрався злості і не хоче нас більше видіти. Він хоче, щоб ти пішла зі мною, ідемо, не зли його ще більше. Ти собі не уявляєш, як гарно в Франкфурті. Ти там стільки всього побачиш! Ну, не сподобається тобі, то назад сюди вернешся. А до того часу дідусь перестане злитися.
— Я встигну до вечора туди і назад? — запитала Гайді.
— Та що там, кажу ж тобі: вернешся назад, коли захочеш. Сьогодні підемо вниз до Маєнфельда, а завтра рано-вранці сядемо на потяг. А потягом, і кліпнути не встигнеш, як раз — і там, де треба. Хоч додому, хоч куди. Потяги вони такі швидкі, немов пташки в небі.
Тітка Дорка повісила клуночок з одягом на лікоть, підхопила Гайді за руку і почала сходити додолу.
Час випасу худоби ще не почався, отож Петрусь ходив ще до школи в селі. Точніше було б сказати, він мав би піти туди, але цього не зробив. Влаштував собі одноденні канікули, бо вважав, що там і так робити нічого, а вміти читати йому без потреби. Краще побродити туди-сюди, пошукати добрих прутів, які пізніше можуть згодитися. Петрусь саме підходив до своєї хатини, і було видно, що часу він даремно не згаяв, і пошуки його були успішними. Хлопчина ніс на плечі в’язанку довгих та товстих ліщинових прутів. Петрусь спинився і дивився на обох, аж поки вони не підійшли до нього.
Тоді спитав:
— Ти куди?
— Я швиденько до Франкфурта з тіткою, — відповіла Гайді. — Але спершу хочу зайти до бабці, бо вона чекає на мене.
— В жодному разі, ми і так спізнюємося, — квапила тітка. Вона смикнула Гайді до себе, бо та вже подалася до хатини. — Підеш до неї, коли повернешся, йдемо!