Гайді. Гайді. Пригоди тривають
- Автор: Спири Йоханна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга—Богдан
- ISBN: 978-966-10-2734-2
- Переводчик: Роман Матиев
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Гайді. Гайді. Пригоди тривають». Краткое содержание книги:
— А то що, — здивувалася бабця, — то він уже зі школи прийшов? Давненько вже в мене по обіді час так не пролітав! Добрий вечір, Петрику, як там справи з читанням?
— А як і було, — відповів Петрусь.
— Так, так, — ледь помітно зітхнула бабця. А я думала, як станеш старшим, а в лютому матимеш уже дванадцять літ, то щось та зміниться.
— Бабцю, а чого щось мінятися має, — зацікавилася Гайді.
— Та я про те, — відповіла та, — що мав би навчитися читати. В мене на поличці лежить старий молитовник, там є такі гарні пісні. Я давно вже їх не чула, геть позабувала, от і мала надію, що мені Петрик яку із них почитає. А йому тяжко того навчитися.
— Я думаю, що треба вже світло запалити, скоро стане зовсім темно, — обізвалася Петрусева мама, яка досі старанно церувала куртку, — для мене час по обіді так само непомітно злетів. Навіть не зауважила коли.
Гайді зіскочила з крісла і поспіхом простягнула руку для прощання:
— На добраніч, бабцю! Я вже мушу додому йти, бо темніти почало.
Вона потиснула кожному руку і попрямувала до дверей, але бабуся гукнула їй навздогін:
— Гайді, зачекай, не маєш сама йти, Петрик тебе проведе, чуєш? Не йди ще, на нього почекай. Петрусю, а ти гляди за малою: дивись, щоб де не впала часом, і по дорозі не спиняйтеся, бо як довго постоїть, то змерзне, як цуцик. В неї шия шаликом закутана?
— Я не маю ні шалика, ані хустини, але мерзнути не буду, — гукнула вже на порозі Гайді і так швиденько задріботіла догори, що Петрусь ледве поспівав за нею.
Тим часом бабуся загукала з острахом:
— Ґіто, біжи за ними, дитина на такій зимниці змерзне. Вже ніч надворі, мороз який! Візьми мою хустину, біжи за ними скоренько!
Бриґітта вискочила з хати. Діти, проте, далеко відійти не встигли: ледве вони зробили пару кроків, як побачили, що їм назустріч жваво спускається дідусь. За якусь мить він уже стояв перед ними.
— Молодчина, Гайді, вмієш слово тримати, — похвалив він малу, закутав знову в ряднину і, взявши на руки, поніс догори.
Бриґітта, що вискочила з хусткою із хати, стала мимовільним свідком цього, тож, коли вони з Петрусем вернулася до хати, розповіла зі здивуванням про все матері.
Стара, слухаючи розповідь, зачудовано вигукувала:
— Боже милостивий, слава тобі й хвала! Хвала тобі, Боже, що він так за дитину переживає. Хай би він ще раз пустив її до нас у гості. Мені так гарно з нею було. В маленької таке добре серце! А як втішно вона про все повідає! — стара ніяк не могла натішитися з візиту Гайді. — Хоч би ще раз до нас прийшла, тепер у мене є щось на тому світі, з чого я можу тішитися! — повторювала до тих пір, поки не заснула.
Біта кожен раз погоджувалася зі старою, а Петрусь кивав головою, широко всміхався і промовляв: «А я знав».
Тим часом Гайді, дбайливо закутана у ковдру-ряднину, щебетала про щось безперестанку, проте дідусь не розумів жодного слова: товста тканина не пропускала не тільки холоду, але й слів малої. Тому старий перебив дівчинку, промовивши: «Та зачекай, Гайді, хвилю, поки додому прийдемо. Вдома все розповіси».
Як тільки вони прийшли, і старий розмотав ряднину, Гайді відразу сказала:
— Дідусю, ми мусимо завтра взяти великих цвяхів і полагодити віконницю в бабусі та понабивати багато-багато інших цвяхів в хатку, бо вона дуже рухається, тріщить і скрипить.
— Ми мусимо? Ага, ми мусимо полагодити хатку, та хто тобі таке сказав? — спитав старий.
— Мені ніхто такого не говорив, я сама знаю, що так треба зробити. Там у хатці ніщо купи не тримається. Бабця спати не може, бо має страх, боїться, що стеля їм на голови впаде. В бабусиних очах темно, і ніхто не може їй світло зробити, так вона сказала. Але ж ти можеш все полагодити. Лише подумай, як їй сумно: вона постійно в темряві. А як їй від того страшно! І ніхто не може їй помогти, тільки ти можеш їй у тій біді зарадити. Давай, завтра до неї підемо й поможемо їй. Підемо завтра помагати, га, дідусю?
Гайді обняла його обома ручками і дивилася на нього з цілковитою довірою. Старий, схиливши голову, глипнув на малу:
— Добре, Гайді, завтра ми полагодимо все, і в бабциній хатці не буде більше нічого скреготіти й скрипіти.
Мала від радості застрибала по кімнаті, вигукуючи:
— Завтра ми полагодимо все! Завтра будемо все лагодити!
Дідусь дотримав слова. Наступного дня по обіді вони знову з’їхали на гринджолах додолу. Так само, як і вчора, старий поставив малу на порозі хатини та сказав: