Цілодобова книгарня містера Пенумбри

— Але ж ти не зможеш виготовити копію кожнісінької сторінки? Чи зможеш?

— Тільки зовнішній вигляд. Палітурку й корінець.

— А що, як Пенумбра відкриє його?

— Не відкриє. Ти ж сам казав, що всі ті журнали архівні, так?

— Так…

— Тому для нас важлива тільки обгортка. Люди хочуть, щоб усе виглядало натуральним. Достатньо знайти хорошу картинку, і тобі повірять. — Коли таке говорить майстер спецефектів, звучить переконливо.

— Добре, отже, тобі потрібні тільки фотографії?

— Гарні фотографії. — Мет киває. — Багато фотографій. З усіх можливих ракурсів. Яскраві й чіткі. Розумієш, що я маю на увазі, коли кажу «яскраві й чіткі»?

— Без тіней?

— Без тіней, — погоджується він, — а у твоїй книгарні зробити такі фотографії просто нереально. Фактично, у вас там завжди сутінки.

— Еге ж. Темрява й запах книжок — такого в нас удосталь.

— Я міг би принести трохи світла.

— Боюсь, що це мене видасть.

— Твоя правда. Може, трохи тіні не завадить.

Отже, ми все спланували.

— Якщо вже зайшла мова про темні справи, — кажу я, — як там у тебе з Ешлі?

Мет шморгає носом.

— Я залицяюся до неї в традиційній манері, — каже він. — До того ж, мені заборонено говорити про це у квартирі, але в п’ятницю ми йдемо на вечерю.

— Нічого собі, як ти все порозкладав по поличках.

— Наша співмешканка шаленіє від порядку на поличках.

— А вона… тобто… про що ви розмовляєте?

— Ми розмовляємо про все, Дженноне. Нізащо не повіриш, — він указує на блідо-мармурову фортецю, — вона знайшла оцю коробку. Витягла її зі смітника біля свого офісу.

Неймовірно. PR-менеджер Ешлі Адамс, любителька скелелазіння й авторка смачнющого ризото, долучається до творення Метрополіса. Зрештою, може, вона ніякий не андроїд.

— Це прогрес, — кажу я й підіймаю на їхню честь пляшку з пивом.

Мет киває.

— Це прогрес.